Сергій Ткачук – лучанин, який проявив себе у багатьох професіях в Україні, так і за її межами. Працював він підприємцем, в будівельній та театральній галузях, був організатором турнірів, в тому числі і міжнародних, із електронного дартсу в обласному центрі Волині.
Сергій Ткачук «привіз» у Луцьк електронний дартс, коли цей вид спорту ще лише починав зароджуватися в Україні. Зараз чоловік працює таксистом.
Про нелегкий трудовий шлях, дартс, роботу та бізнес за кордоном, про Луцьк – його проблеми та доступність Сергій Ткачук розповів нашим журналістам.
- Розкажіть, звідки ви родом? Де здобували освіту?
- Я – місцевий. Народився і майже все життя проживав у Луцьку. Навчався у щколі № 22. Потому вступив до Інституту соціальних наук Волинського держуніверситету. Тоді дуже цікава історія вийшла із моїм вступом. Я хотів навчатися на одному факультеті, але в приймальній комісії переплутали документи і «перенесли» мене не на той факультет. Наскільки я пам'ятаю, така ж доля, окрім мене, спіткала ще шістьох людей. Щоб не втрачати рік, мені за три дні, терміново, потрібно було подати документи на якусь іншу, яка ще залишилася, спеціальність. Тому за триденний термін змушений був опанувати і здати загальну біологію. На стаціонар не вийшло мені поступити, то ж я став студентом-заочником. Вирішив, що рік провчуся на цьому факультеті, а наступного пробуватиму перевестися на «Політологію».
Але так трапилося, що влаштувався на роботу у «Волиньгаз», де вирішив пов'язати себе з газо-нафтовою сферою. Тож плани з переведенням змінилися. Хотів вже довчитися у ВДУ та вступити в профільний інститут по нафті і газу у Львів. У «Волиньгазі» я пропрацював 5 років. Рівно стільки ж тривало моє навчання у ВДУ. Ще у 90 –х роках я вивчився на військового шофера у автошколі ТСОУ. Проте служити так і не довелося. Через захворювання ока був комісований.
- Ви працювали не лише в Україні, а й за кордоном?
- Практичним психологом мені не довелося попрацювати. Через відсутність високооплачуваної і достойної роботи, змушений був поїхати за кордон. А саме в Прагу. Працював у будівельній галузі. Потрапив на дуже хорошу, відому у Європі, фірму. Але з часом повернувся додому.
- Чи не було бажання залишитися і надалі за кордоном?
- За час перебування в Чехії я змінив декілька робіт. Навіть довелося попрацювати у їхньому театрі. Але мої батьки наполягали, щоб я повернувся, то ж я приїхав в Україну.
- Які враження від України були у Вас після повернення із Чехії?
- На той час Чехія якраз стала членом Євросоюзу. Це був 2004 рік. Я коли повертався додому, то уже в автобусі дізнався, що потрібна ще й транзитна віза. Змушений був повертатися знову в управу, щоб отримати цей документ. І тоді знову їхати в Україну. В Луцьку почав працювати у торговому домі «Континіум», де пробув до 2009 – го року.
- Чи важко вести підприємницьку діяльність?
- Паралельно займався підприємницькою діяльністю – відкрив два літні кафе та магазинчик одягу. Цим бізнесом більше керувала дружина. Працюючи в «Континіумі», мені вже не вистачало часу на цей маленький бізнес. Тому я вирішив залишити роботу і зайнятися суто власною справою. Проте у тому ж 2009 році Луцька міська рада не продовжила мені договір оренди території, де розташовувалися ці літні кафе, тому змушений був їх закрити. Тоді ж я, як і напевно, кожен четвертий чоловік, на той час влаштувався у службу таксі.
Я побачив, що водіями йшли працювати дуже різні люди, які навіть мали по декілька вищих освіт. Навіть викладачі навчальних закладів теж підробляли, працюючи таксистами. Я теж вирішив так заробляти. Працюю таксистом і зараз.
Оскільки ідея мати власну справу мене не полишала ніколи, то ми із братом вирішили відкрити фірму з продажу персоніфікованої подарункової продукції. Бізнесували не в Україні, а в Мінську. Відкрити фірму з нуля в Білорусі не так просто, адже там зовсім інше законодавство, інші вимоги до ведення підприємницької діяльності, специфіка інша. До речі, фірму назвали «Лучеськ».
Там довелося працювати з державними органами, адже там найбільш потужна мережа магазинів, яка могла реалізовувати нашу продукцію. Місяць наполегливих переговорів – і ми підписали з ними договір на продаж нашої продукції. Фірма була успішною – давала приріст. Проте в 2015 році, коли я повернувся в Україну, в мене стався інсульт. Мене паралізувало. Півроку я лікувався. Не міг ходити. Тож був змушений покинути роботу в Білорусі. Хоча потім через 9 місяців я приїжджав туди.
Однак і там трапилася кризова ситуація в економці країни. Нестача іноземної валюти (доларів) на ринку, в банках. Словом, доларів в Білорусі не було ніде. Ми вирішили призупинити діяльність цієї фірми до кращих часів. Знову повернувся в таксі і працюю водієм до нині.
- Чимало лучан знають Вас як дартсмена. Ви привезли у Луцьк електронний дартс, організовували змагання з цього виду спору. Розкажіть про це детальніше.
У 2004 році електронний дартс лише почав з’являтися в Україні. Вперше він з'явився на Закарпатті. Мій товариш, який почав розвивати цей вид спорту саме в тому регіоні, запропонував мені спробувати. Ми з братом закупили декілька електронних апаратів і встановили в декількох розважальних закладах Луцька. Проте вид спорту був новий для людей, доводилося показувати, навчати правилам гри, розповідати про поводження зі стрілочками, щоб не спричинити травми оточуючим. Загалом у Луцьку було шість апаратів для дартсу. Проводили перші турніри, що дало мені змогу, та мабуть і багатьом, хто почав займатися дартсом, познайомитися, потоваришувати з чималою кількістю людей.
Коли побачили, що інтерес до дартсу є, вирішили зареєструвати його офіційно. Процедура зайняла близько півроку. Якраз в той період з'явилася Федерація дартсу України. Дартс офіційно був визнаним як вид спорту.
Я від Волинської федерації дартсу відійшов, адже є поняття електронного дартсу, а є класичного. Я більше займався «електронікою». Ми вирішили все ж ці два види розділити. Ми проводили змагання з електронного, а Дмитро Бородулін, голова Волинської федерації – з класичного. Ми контактуємо дотепер, товаришуємо.
- Яка сьогодні ситуація із дартсом у Луцьку?
- Щодо електронного, то свої апарати я продав. Наскільки мені відомо, то в Луцьку зараз є декілька апаратів. Багато людей теж пробували займатися дартсом в комерційному плані, але у них не вийшло. Вони міркували, що то так все просто і легко, проте згодом зрозуміли, що помилилися. Дартс потребує великих часових затрат. Також на розвиток дартсу в сьогоднішніх умовах вплинув коронавірус, тому нині турніри призупинені. Я також стежу і за іншими гравцями загально національного та міжнародного рівня, так званими ТОПами.
Наш волинянин Андрій Міщанчук, який зараз знаходиться в Польщі, тиждень тому в мене розпитував, яка зараз ситуація у нас з дартсом, бо хотів би привезти професійних гравців з-за кордону. Він виступає за варшавський клуб. Нещодавно зайняв в рейтингу третє місце, що є доволі потужно, адже польські гравці дуже сильні. Вони виступають на світових чемпіонатах.
- Ви щодня за кермом автомобіля, за день об'їжджаєте місто по декілька разів. Оцініть комфортність, доступність, а особливо безпечність нашого міста.
- Якщо говорити про дороги, то їх якість стала трішки кращою, ніж була раніше. Проте далеко не така, яка б мала б бути. Проблема розмітки. Нещодавно у Луцьку створили «турбокільце» з розміткою, що навіть водію зі стажем, з досвідом, який ідеально знає правила дорожнього руху – доводиться ставати порушником. Я навіть чув, що поліція заявила, що не буде штрафувати водіїв на цій частині дороги. Вочевидь, вони самі визнали, що розмітка нанесена неправильно. Хотілося б, щоб місцевий транспорт, громадський, їздив за розкладом. Так це відбувається у інших європейських містах. Вирішувати проблему із транспортом в Луцьку потрібно нагально.
Загалом у нас в кожній галузі є проблеми. Наприклад, недостатня підтримка малого бізнесу. Підприємці примножують дохід нашого міста, сплачуючи податки, даючи людям роботу. Підтримка малого бізнесу має бути головною рушійною силою розвитку нашого Луцька. Будуть підтримувати підприємців – буде ріст економіки міста.
Розмовляла Наталія Іванюк
