Слухай онлайн
Історія

День народження Івана Світличного. Цікаві факти з життя поета

20 вересня 1929 року в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині народився один з лідерів та ідеологів національно-демократичного руху 60–70-х років, критик, літературознавець, поет, перекладач Іван Світличний.

Виростав у родині колгоспників. Старобільську школу закінчив із золотою медаллю, вступив до Харківського університету на факультет української філології. Був дуже перспективним дослідником, але через його принциповість, особливо в українському питанні, на кафедрі його не залишили.

У 1952-му вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Шевченка Академії Наук України. Але й тут проявив незалежність поглядів, через що його дисертація «Рухома естетика» не була допущена до захисту як така, що «не базувалася на марксистсько-ленінських постулатах».

Іван та Льоля Світличні, 1937 р. 

Після закінчення аспірантури завідував відділом критики журналу «Дніпро», працював на наукових посадах в Інституті літератури АН УРСР та в Інституті філософії АН, у видавництві «Наукова думка», редактором Українського Товариства охорони природи. Але скрізь його звільняли за проукраїнські погляди, яких Світличний ніколи не приховував. З 1965 року його остаточно перестали приймати на роботу і він міг лише друкуватися під чужими іменами і псевдонімами.

У 1960 році одержав квартиру, яка перетворилася на місце збору української інтелігенції. «В тій квартирі було одне ліжко, холодильник був напівпорожній. Однак, ту хату на Уманській дотепер згадують шістдесятники, бо там завжди знаходився кусень хліба для голодних, можливість переночувати або й пожити якийсь час, книжки і господар для спраглих істини», – згадувала пізніше його дружина Леоніда Світлична.

У 1962-63 роках став одним із засновників та безперечних моральних лідерів Клубу творчої молоді в Києві. «Світличний був збирач людей, він був ловець душ у найкращому біблійному значенні цього виразу. Звідки одразу такий букет людей воістину прекрасних? Григорій Кочур, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, Віктор Зарецький, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Веніамін Кушнір і чи не найдивніший у своїй доброті й духовній красі — Опанас Заливаха. Тепер я розумію: все це — Іван Світличний. Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця, Іван втягував у коло свого тяжіння все найкраще, найлюдяніше, найталановитіше. Зло не мало до нього входу», - писала поетеса Ірина Жиленко.  

"Шістдесятники": Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Льоля Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний.

Світличний одним із перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав, передав щоденник Василя Симоненка та нецензуровані його вірші. Він же налагодив зв’язки зі братами Горинями та іншими галичанами, переконавши їх в необхідності об’єднання зусиль в поширенні «боротьби словом».  

Іван Гель, Василь Стус, Іван Світличний

Уперше до Івана Світличного з обшуком КГБ прийшло у 1965-му. Під час обшуку, що тривав майже добу, вилучили вірші Миколи Холодного, Леоніда Череватенка, Бориса Мамайсура, галицькі видання до 1939 року, друкарську машинку. Однак спротив середовища шістдесятників в Україні і за кордоном був таким великим, що через вісім місяців Світличного випустили – за відсутністю доказів як «соціально безпечного».

Вдруге його заарештували під час «покосу» української інтелігенції на початку 1972-го у зв’язку зі «справою Добоша». Вирок: 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання (щоправда, до них зарахували 8 місяців, відсиджених у 1965-1966 роках). У пермських таборах ВС-389/35 і 36, де Світличний відбував термін, він став одним із лідерів табірного руху опору.

Фото зі справи Івана Світличного. 1972 р.

Табір та заслання в Алтайському краї остаточно підірвали здоров’я Івана Світличного. У серпні 1981 року на засланні у нього стався інсульт. У місцевій лікарні йому двічі пробивали череп, щоб видалити гематому, під час лікування йому занесли ще й стафілокок. Попри це Світличному не дозволили повернутися до Києва. Доглядала за ним дружина Льоля, яка з червня 1979 майже постійно була на засланні з чоловіком. Згодом вона написала: «Фізично Іван помер на своєму ліжку в жовтні 1992 р., а як творча людина – загинув у серпні 1981 р. в засланні на Алтаї».

Після інсульту йшла мова про те, щоб комісувати Світличного, звільнивши за станом здоров’я. Однак новий голова КГБ СРСР Федорчук анулював домовленості. Як стверджують свідки, в одній із розмов він заявляв, що «Светличного и Кочура надо повесить на одном суку!».

До Києва Івану Світличному дозволили повернутися лише в січні 1983-го. Жив у квартирі на четвертому поверсі без ліфта, тому практично був позбавлений можливості бувати на вулиці. У 1989 році у нього стався ще один приступ, після чого вже не міг ні говорити, ні рухатися.

Помер 25 жовтня 1992 року. Похований на Байковому кладовищі, неподалік могили Василя Стуса. Поховали Світличного у вишиванці, подарованій Василем Стусом. Козацького хреста зі словами Святого Письма «Він був світильником, що горів і світився» вибив художник Микола Малишко.

Цікаві факти про Івана Світличного

1. Пережив Голодомор, хоча про це намагався не згадувати. Мати, щоб врятувати родину від голодної смерті, у 1932-1933-му працювала на Донбасі.

Плакат "Голодомор не зламав" із серії матеріалів про Голодомор Українського інституту національної пам'яті

2. Під час німецької окупації, у жовтні 1943 року разом з друзями взявся майструвати вибуховий пристрій, щоб підірвати німецьку машину. Пристрій вибухнув у Івана в руках, внаслідок чого хлопець позбувся пальців на руках, мав осколки в ногах. Однак, за свідченням молодшої сестри Надії Світличної, усе життя був дуже майстровитий.

3. Світличний їздив до Москви, був знайомий із Солженіциним, а також мав контакти з представниками дисидентського руху в інших республіках, зокрема був у Таллінні.

4. Начальство табору вважало Світличного одним із найнебезпечніших політичних в’язнів, особливо з огляду на його невичерпну здатність вигадувати способи передачі інформації про табір у вільний світ. Він був натхненником ідеї літопису в’язнів, до роботи над яким залучив Семена Глузмана. Цей літопис став одним з найважливіших свідчень долі радянських в’язнів сумління.

5. Світличний був першокласним перекладачем. Перекладав Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, інших авторів з польської, турецької, сербської. Його поетичну інтерпретацію поезій Беранже зараховують до вершин перекладацької майстерності. У таборі він продовжував працювати над створенням словника синонімів української мови.

6. Дуже любив книжки і намагався виписувати їх навіть у таборі. Глузман згадував, що одного разу, коли Світличного мати пересилати по етапу, його газети і книжки зайняли кільканадцять ящиків, тому начальство табору змушене було брати підводу, щоб відвезти речі на вокзал – таке трапилося, мабуть, вперше і востаннє в історії табору.

7. У таборах брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодівки – одна з них тривала 56 діб. За цей час схуд з 70 до 44 кг.

8. У січні 1978 року в лікарні зони ВС-389/35 брудним шприцом Світличному занесли хворобу Боткіна. Попри це, у важкому стані його було етаповано на заслання в село Усть-Кан Горно-Алтайської області.

9. В гуртожитку, куди після інсульту поселили Світличного з Льолею, у нього над його ліжком висіла карта Радянського Союзу. Іван просив позначити на ній місця, де сидять його товариші. Оглядаючи карту, він з великим зусиллям говорив, посміхаючись, дружині: «Дивись, Льолю, українці окупували весь Сибір!»

10. Іван Світличний був членом міжнародного ПЕН-клубу з 1978 року, членом Спілки письменників України з 1990. У 1989 йому присуджено премію імені Василя Стуса, у 1994 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка (посмертно). Разом зі Світличним тоді премії Шевченка була удостоєна і його сестра Надія.

Джерело: УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ