Слухай онлайн
Історія

День в історії - 252 роки тому народився Іван Котляревський

9 вересня 1769 р. у Полтаві народився Іван Котляревський - український письменник і громадський діяч, перший класик нової української літератури.

Про це повідомляє Укрінформ.

Він народився в сім’ї канцеляриста Полтавського магістрату. Рід Котляревських походив з козацької шляхти. Іван навчався в Полтавській семінарії, де вивчав латину, французьку й німецьку мови, загальні предмети. Вважався одним з кращих учнів.

Після закінчення став чиновником Новоросійської канцелярії в Полтаві, але службу покинув і почав учителювати в панських маєтках Золотоніського повіту. Закохався в одну із своїх учениць, Марію. Але дівчина була обіцяна іншому, тому Котляревському відмовили.

Після цього 27-річний Котляревський полишає цивільне життя і йде в армію. На військовій службі він перебував 12 років. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1807 років. Вийшовши в чині капітана у відставку, оселився в батьківському будинку в Полтаві поряд з Успенською соборною церквою (дід письменника був там дияконом).

У 1808 році Котляревський очолив Полтавський будинок виховання дітей бідних дворян. На цій посаді він прослужив понад чверть століття. Крім того, був одним із організаторів Полтавського професійного театру, брав активну участь у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна (треба було зібрати чималу суму – 8 тис. крб, приміром, за Шевченка взяли 2500). Під час війни 1812 року Котляревський займався формуванням козацького полку для війни з Наполеоном. Власне саме за громадські заслуги цар і дав Котляревському звання майора, а не якийсь цивільний чиновницький титул. До своєї військової кар’єри Котляревський ставився з величезним сентиментом. І про це всі знали.

У 1816–1821 роках - директор Полтавського вільного театру.

У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства[6]. Слідчий комітет залишив це без уваги.

Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

У 1827–1835 роках - попечитель «богоугодних» закладів.

Зі спогадів Варвари Лелечихи, що працювала служницею Котляревського у 1828—1829 роках, Іван Петрович «до простих людей ставився радо і привітно, говорив з ними по-малоруськи, жартував, завжди усміхався всім, все це всіх, хто знав його, до нього привертало»[7].

Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві 

На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: «Майор Котляревский, сочинитель малороссийской «Энеиды» (через 100 років пам’ятник оновили, і згадка про військовий чин зникла). Певно, що Котляревському б це не надто сподобалося.

Славетну «Енеїду», в якій ідеться про мандри запорожців після зруйнування російським царатом Січі 1775 року, він писав упродовж 26 років. Перші три частини поеми з’явилися у Петербурзі в 1798 році – це було піратське видання. Повністю «Енеїду» було видано у Харкові вже після смерті автора. Чим була на той час «Енеїда» та «Наталка Полтавка»? То був чистий і сильний український голос і з’явився він саме тоді, коли його найменше чекали, коли колонізаторам здавалося, що все українське в «Малоросії» (а з іншого боку в «Малопольщі») вмерло. І саме цей голос, голос творів Котляревського поєднав усю Україну, адже його знали і шанували як на Наддніпрянщині, так і в Галичині.   

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ