Після поразки у складі козацько-московських військ у битві під Слободищем гетьман Юрій Хмельницький 17 жовтня 1660 року уклав із польним гетьманом коронним Єжи Себастьяном Любомирським угоду, яка підтверджувала Гадяцький договір 1658 року, що гарантував автономію українських земель у складі Речі Посполитої.
Про це інформує "Цей день в історії".
16 вересня 1658 року в Гадячі гетьман Іван Виговський підписав з Річчю Посполитою договір, що передбачав входження до неї Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств як третьої складової федерації під назвою Велике Князівство Руське, верховна влада в якому, мала належати пожиттєво обраному гетьману. Через тиждень після підписання Гадяцького договору московський цар Олексій Михайлович видав грамоту, якою наказував усунути від влади гетьмана Івана Виговського, що стало початком Московсько-української війни.
Незважаючи на досить обмежений суверенітет Руського князівства, ідею його створення не підтримав сейм Речі Посполитої у Варшаві в квітні 1659 року, що на фоні вміло керованої Москвою антигетьманської опозиції звело нанівець усі політичні здобутки Виговського і попри отриману 7 липня 1659 року переконливу перемогу у Конотопській битві він був змушений відмовитися від гетьманства, передавши 11 вересня 1659 року булаву Юрію Хмельницькому.
17 жовтня 1659 року на Генеральній раді у Переяславі, більшість на якій мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з переяславським полковником Тимішем Цицюрою, а саме місто було оточене царськими полками, Юрій Хмельницький уклав із московським воєводою Олексієм Трубецьким т.зв. Переяславські статті, які практично повністю позбавляли його політичної і військової самостійності.
З наступного року запорозьке військо взяло участь у Московсько-польські війні, але 18 жовтня 1660 року зазнало поразки у битві під Слободищем (нині — Бердичівський район район Житомирської області) від польсько-татарської армії. Звістка про те, що в цей же час московське військо терпить невдачу також і у битві під Чудновим, дала можливість Юрію Хмельницькому розпочати переговори із польним гетьманом коронним Єжи Себастьяном Любомирським про укладення нової угоди з Річчю Посполитою. Дізнавшись про це, Тиміш Цицюра, який командував козацькими загонами у військах московського воєводи Василя Шереметєва під Чудновом, зі своїми полками 21 жовтня перейшов на бік поляків, але був заарештований і поміщений у Дубенський замок.
17 (7 - за ст.ст.) жовтня 1660 року у Слободищі Юрій Хмельницький підписав з Річчю Посполитою угоду, яка практично повністю повторювала Гадяцький договір Виговського, що гарантував автономію українських земель у складі Речі Посполитої. Він був підтверджений на козацькій раді у Корсуні, але не знайшов підтримки переяславського полковника Якима Сомка (дядька Юрія по матері) та ніжинського полковника Василя Золотаренка. Розрив із Московським царством призвів до розколу Гетьманщини по Дніпру, на обох берегах якого правив власний гетьман.
Після обрання навесні 1661 року Сомка гетьманом Лівобережжя Юрій Хмельницький, який вважав себе гетьманом обох берегів Дніпра, розпочав проти нього війну, але кілька разів безуспішно брав в облогу Переяслав, 26 липня 1662 року зазнав поразки від козацько-московських військ під проводом князя Григорія Ромоданівського під Каневом і від повного розгрому був врятований татарською армією, разом з якою 3 серпня отримав перемогу під Бужином (нині — Черкаська область).
Не маючи змоги взяти під контроль Лівобережну Україну, в жовтні 1662 року Юрій Хмельницький вчергове зрікся влади і новим гетьманом став генеральний писар Павло Тетеря. Через спроби провести з ним таємні переговори Сомко втратив довіру Москви і 27 червня 1663 року на Чорній раді у Ніжині новим гетьманом Лівобережжя був обраний кошовий отман війська Запорозького Іван Брюховецький, за наказом якого через півроку Сомко і Золотаренко були заарештовані і страчені.
Тимофій Цицюра, який у 1661 році зумів утекти з польського полону, разом із Юрієм Хмельницьким брав участь в облозі Переяслава, але попав у полон, був висланий до Москви, а в 1667 році засланий до Сибіру, де помер через два роки.
