5 липня 1941 року біля м. Белз на Львівщині ґестапо затримало Степана Бандеру й повернуло до Кракова, де ще 3 липня на зустрічі із заступником державного секретаря Генерал-губернаторства Е. Кундтом та іншими високими чиновниками німецька сторона погрожувала С. Бандері та чільним діячам ОУН масовими репресіями, якщо вони не припинять своєї діяльності.
Про це інформує Календар українця у Facebook.
Наступного дня після депортації до Кракова шеф уряду Генеральної Губернії Бюглер вимагав від Бандери відмовитись від Акту відновлення незалежної Української Держави проголошеного 30 червня у Львові.
Після чергової негативної відповіді Бандеру з дружиною та донькою 9 липня відправлено до Берліну, де поміщено під домашній арешт. 9 липня у Львові заарештований також голова Українського державного правління Ярослав Стецько й депортований до Берліну.
З Бандерою та Стецьком «працювали» високі фахівці абверу, партійні чиновники, представники інших відомств. Як компроміс їм було запропоновано створити підконтрольну Крайову раду, а згодом Дорадчу раду при Райхскомісаріаті. Очільники ОУН писали різноманітні подання, декларації, меморандуми на ім'я Гітлера, Ріббентропа, Розенберга та інших високих урядовців Німеччини.
Врешті після того, як вмовляння та погрози виявилися безрезультатними, 15 вересня Бандеру запроторили до в'язниці ґестапо, а на всіх окупованих територіях України і в Європі здійснили масові арешти членів ОУН(б).
На початку січня 1942 гітлерівці кинули Бандеру та Стецька до концтабору Заксенгаузен, де вони перебували майже до завершення війни.
