24 лютого 1922 року у Києві народилась Наталія Іщук (у заміжжі Пазуняк) – літературознавець, лінгвіст, держсекретар уряду УНР у вигнанні.
У п’ятирічному віці Наталія разом з родиною переїздить до Рівного, де навчається у Рівненській приватній українській гімназії, де викладають її батьки – Наталія Шульгина та Роман Іщук. Після закінчення Рівненської гімназії у 1940 році вступила на факультет іноземних мов Львівського університету, де провчилась рік. В університеті Наталія Іщук вивчала німецьку мову.
У роки Другої світової війни працювала перекладачем у Рівному та Львові. У 1944 році родина Шульгиних-Іщуків виїхала за кордон. Спочатку вони мешкали у таборі для переміщених осіб у німецькому м. Аугсбург.
Наталія Іщук закінчила славістичний факультет Українського вільного університету у Мюнхені. У США продовжує навчання в Пенсильванському університеті (м. Філадельфія) на слов’янському відділі, де через два роки (1955) здобуває ступінь магістра. Роком пізніше (1956) отримує ступінь доктора гуманітарних наук. Вона стала однією з перших українок в Північній Америці, які захистили докторат з гуманітарних наук.
Протягом 1963 – 1983 років Наталія Пазуняк-Іщук викладає українську мову та літературу у Пенсильванському університеті, де засновує український відділ у славістичній бібліотеці. Головну увагу у дослідженнях звертає на українську класичну літературу ХІХ – ХХ ст. в контексті процесів у світовій літературі. Багато наукових праць вона присвятила творчості Лесі Українки.
Доктор Іщук-Пазуняк була членом Управи американської асоціації університетських професорів. Вона займає почесне місце серед науковців США українського походження. Вона була дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) і Наукового товариства імені Шевченка.
З 1952 року вона була заступницею голови Українського Золотого Хреста, понад 50 років входила до Союзу українців Америки, понад 30 років була членом редакційної колегії журналу «Наше життя», член Світової федерації українських жіночих організацій.
«Наталія Пазуняк – особистість неповторна, своєрідна, незбагненна, подиву гідна. – говорив академік Леонід Рудницький. – Хочу підкреслити її особливі сім струн: рішучість, неперевершене знання української мови, завжди влучні коментарі, доброзичливе наставлення до тих, хто менше за неї знає, великий внесок вченої в порівняльне мовознавство (зокрема українське і російське), а найголовніше – принципова позиція у збереженні національної культурної ідентичности українців діяспори, якій вірна протягом всього життя, а також полум’яний, щирий патріотизм».
