14 травня 1920 року у селі Романівка, нині Теребовлянського району на Тернопільщині в селянській родині народилася Ганна-Євгенія Музика, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів, яка стала відома світові під іменем Слави Стецько.
Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманістичний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. Але найгострішим спогадом про гімназію став випадок, коли наставниця-полячка вдарила її лінійкою по руках за те, що дівчина розмовляла українською. «У мені все збунтувалося. Потім у польській гімназії я теж відчувала, що до українських дітей не дуже добре ставляться», - згадувала пізніше.
У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. З приходом більшовиків відкрито заявила, що не вступить до комсомолу, після чого змушена була піти на конспірацію: її призначили директором школи в селі Юшківка Бібрського району на Львівщині, де діяв підпільний центр. Брала участь у відновленні Української державності Актом 30 червня 1941 року в Бібрці, кілька місяців була заангажована в міській управі як референт з питань культури. Але одного разу в школі, коли чистили зброю, стався вибух. Музика пішла в глибоке підпілля, переїхавши до Львова.
Студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.
На еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає одним із активних діячів очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама очолює організацію. КГБ називало Ярослава Стецька серед найбільших ворогів радянської влади і готувала фізичне знищення – він мав стати наступною після Степана Бандери жертвою агента КГБ Богдана Сташинського.
Була керівником пресового бюро АБН, редактором журналів «ABN – Correspondent» та квартальника «Ukrainian Review». Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в м. Вашингтон, Торонто, Мюнхен, Вінніпег, Чікаго, Манчестер, Мальта, Париж, Мадрид, Рим та ін. Була особисто знайома з лідерами багатьох держав. Виступала організатором акцій на підтримку політв’язнів, розповідала правду про репресії, Голодомор, інші злочини тоталітарного режиму.
У 1991 році вперше після еміграції приїхала до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року була обрана Головою Проводу ОУН (б), а через рік – очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів.
Тричі обиралася народним депутатом України, двічі як найстарший член парламенту приводила до присяги депутатський корпус. Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю».
Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
