1 жовтня 1925 року у селі Задвір’я під Львовом народилася Марія Савчин, член ОУН і УПА, Лицарка Бронзового Хреста Заслуги.
У 1940-х була провідницею підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язковою референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.
У підпіллі зустріла Василя Галасу, який у травні 1945-го офіційно став її чоловіком. Галаса (псевдо Орлан) був полковником УПА. За подружжям повсякчас полювали чекісти. У 1974-му Марія, разом з маленьким сином Зеноном перебувала у Кракові. ЇЇ вистежили співробітники МГБ і затримали. Жінка полишила дитину і втекла. За чутками, малого всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.
Надалі Марічка з чоловіком діяли в підпіллі у Карпатах, на Волині та Поліссі. Орлан організовував рейди УПА на Захід. У липні 1948-го Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948-го у Василя і Марії народився син Петро.
Марія Савчин — «Марічка» (зліва) і Наталка Козакевич — «Сіра», 1943. Фото: uk.wikipedia.org
11 липня 1953 року Марічку з чоловіком схопила оперативна група МГБ, яка діяла під виглядом повстанців. Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від імені Орлана у США для встановлення контакту із закордонним представництвом Української Головної Визвольної Ради. Василь Галаса погодився лише за умови, що цим кур’єром стане Марічка. Він був впевнений, що його розстріляють, і намагався врятувати дружину. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. Орлана обіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За змовою Василя Галаси і Марії, вона мала залишитися за кордоном.
Маленького сина Петра Марічка змогла побачити лише з вікна автомобіля перед від’їздом у США 1954-го. Його виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і хлопчик не знав, що живе у прийомних батьків.
Орлана у 1958 році засудили на 10 років ув'язнення, але у 1960-х рр. він був звільнений, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.
Марія Савчин виконала свою місію, розповівши на Заході про плани КДБ щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном. Їй довелося пройти перевірки й пережити недовіру діаспори. У 1953 році Марічка емігрувала у США. Там вийшла заміж за Володимира Пискіра і в їхньому шлюбі народилося двоє дітей – Богдан та Лариса. Вона була активною учасницею діяльності громадських організацій української діаспори.
Марія Савчин написала мемуари «Тисяча доріг». «Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремне привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов'язок – зберегти пам'ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період», - зауважила Марія Савчин про свою книжку мемуарів.
У 2003 році на запрошення Осипа Зінкевича і видавництва «Смолоскип» Марія Савчин приїхала у Київ на презентацію другого видання книжки «Тисяча доріг». У Будинку вчителя на сцені Марію Савчин і Василя Кука багаточисельна публіка вітала стоячи аплодисментами як знак поваги за їхню боротьбу за українську незалежність.
Померла Марія Савчин 22 квітня 2013 року в місті Кергонксон (штат Нью-Йорк), де й похована.
