11 грудня 1882 року на Львівщині народився Андрій Бандера, священик УГКЦ, капелан УГА, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Батько Степана Бандери.
Родина Бандер мала сімох дітей. В сорок років Андрій Бандера вратив дружину (померла від хвороби) і сам опікувався малими. Папа Римський дозволив йому одружитися вдруге. Та Бандера і надалі сам виховував дітей.
Андрія Бандеру арештували вночі 23 травня 1941 року через родинні зв’язки з Степаном Бандерою, як керівником краківського центру ОУН. За те, що «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок».
Андрій Бандера 5 днів перебував у Станіславській тюрмі та більше місяця — у Київській.
2 липня 1941 слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного.
Однак головним звинуваченням було зв’язок із сином – Степаном Бандерою. Отця Андрія Бандеру катували та намагалися отримати інформацію про місце перебування його сина Степана.
Судили священика 7 липня. На запитання суду про своїх дітей отець Андрій Бандера наголосив, що пишається ними і прививав їм любов до України.
8 липня суд засудив його до розстрілу. Отця Андрія розстріляли 10 липня. Інформації про місце його поховання немає. Дослідники припускають, що він міг бути похованим у Биківні.
Отця-капелана Андрія Бандеру реабілітували 8 листопада 1992 року.
