6 січня 1939 року - у Києві народився Валерій Лобановський, футболіст і легендарний футбольний тренер, Герой України.
Як повідомляє УІНП, Валерій виріс у простій робітничій сім’ї. Батько працював комірником на Київському млинзаводі, мати була домогосподаркою. Київську середню школу № 319 закінчив із срібною медаллю.
Футболом почав займатися у дитячій спортивній школі № 1, потім у Київській футбольній школі молоді. Перший тренер – Микола Чайка. Захоплення спортом не завадило вступити до Київського політехнічного інституту, а пізніше закінчити Одеський політехнічний інститут.
Кар’єру гравця розпочав у 1957 році в ʺдубліʺ київського ʺДинамоʺ. Через два роки дебютував в основному складі команди на чемпіонаті Радянського Союзу. У 1961 році кияни вперше стали чемпіонами СРСР, перервавши багаторічне домінування на всесоюзній арені московських команд – Лобановський тоді забив 10 голів. Пізніше виступав за одеський ʺЧорноморецьʺ та донецький ʺШахтарʺ. Загалом у чемпіонатах СРСР Лобановський провів 253 матчі, забивши 71 гол. Брав участь в іграх національної та олімпійської збірних СРСР (зіграв по два матчі), у відбірковому турнірі Олімпіади 1964 року.
У 1968 році Лобановський перейшов на тренерську роботу, очоливши дніпропетровське ʺДніпроʺ і за рік вивівши команду з першої ліги до шостого місця в чемпіонаті вищої ліги. У 1973 році молодого тренера запрошують до київського ʺДинамоʺ. Саме з цим клубом пов’язані найгучніші успіхи Лобановського-тренера. Під його керівництвом ʺДинамоʺ вісім разів вигравало чемпіонат СРСР, шість разів виборювала Кубок СРСР. Крім цього, ʺДинамоʺ двічі ставало володарем Кубку кубків європейських країн, а в 1975 році здобуло Суперкубок УЄФА.
У різні роки Валерій Лобановський очолював і збірну СРСР. 1976 року команда здобула бронзові нагороди Олімпійських ігор, а в 1988 році стала віце-чемпіоном Європи.
Виховав цілу плеяду видатних українських футболістів, які стали ʺзіркамиʺ європейського та світового футболу: Олег Блохін, Ігор Бєланов, Олександр Заваров, Леонід Буряк, Олексій Михайличенко, Андрій Шевченко тощо. Більше чотирьох десятків вихованців Лобановського продовжили його справу на тренерських посадах.
У 1997 році Лобановський знову очолив київське ʺДинамоʺ, а в 2000-му – збірну України. З його приходом були пов’язані чергові злети українського футболу – у 1999 році ʺДинамоʺ вийшло до півфіналу Ліги чемпіонів, перегравши мадридський ʺРеалʺ. А збірна України у 2002-му пробилася до плей-оф відбіркового турніру Чемпіонату світу.
Ці успіхи перервала раптова смерть тренера. 7 травня 2002 року у Запоріжжі під час матчу ʺДинамоʺ з ʺМеталургомʺ у Лобановського стався інсульт. Термінова операція не допомогла – 13 травня серце Валерія Лобановського зупинилося.
Похований на Байковому кладовищі в Києві. Його іменем названий столичний стадіон ʺДинамоʺ.
10 фактів про Валерія Лобановського
1. Тато Валерія Лобановського походив із графського роду Лобко-Лобановських, відомого ще за архівними документами ХVIII століття. Пращури, Петро і Яків, служили в Стародубському полку. Яків мав чин сотника, його ім’я було внесено до Новгород-Сіверської дворянської родовідної книги. Мати тренера, Олександра Максимівна Бойченко, була рідною сестрою українського радянського письменника Олександра Бойченка.
2. З дитинства Валерій мав схильність до точних наук. Мріяв стати водієм, дуже любив машини та різну техніку. Єдину четвірку в атестаті отримав з російської мови. А ще він був гарним шахістом − блискуче грав у складі факультетської команди на першість КПІ.
Валерій Лобановський - студент тьеплотехнічного факультету КПІ. 1961 р. Фото: kpi.ua
3. Технічна освіта йому допомагала і в футболі. Знаменитий ʺсухий листʺ (підкручена подача м’яча, коли з кутового Лобановський міг забити гол) був розроблений на основі законів фізики та відпрацьований на практиці. При цьому, вищої спортивної освіти він так і не отримав.
4. Разом із науковцем з кафедри теорії фізвиховання Київського інституту фізкультури Анатолієм Зеленцовим Лобановський розробив точну систему розрахунку тренувального процесу, математичне моделювання фізичних навантажень на гравців. Згодом Зеленцов очолив наукову лабораторію київського ʺДинамоʺ, яку в народі назвали ʺцентром Зеленцоваʺ.
5. Протягом життя Лобановський мав багато футбольних прізвиськ. За високий, як для футболіста, зріст (187 см) його прозвали ʺГусакомʺ та ʺРудим Соняшникомʺ. За звичку хитатися на тренерському місці його охрестили ʺМаятникомʺ. Через вимогливість та надмірні навантаження іноді позаочі тренера називали ʺГітлеромʺ. Але найчастіше Лобановського кликали ʺПолковникомʺ (він мав звання полковника внутрішньої служби), ʺГенераломʺ, ʺМетромʺ чи просто ʺВВЛʺ.
6. У 1990-х роках Лобановський тренував зарубіжні команди — збірні Об'єднаних Арабських Еміратів (1990—1993) і Кувейту (1994—1996). За його керівництва збірна Кувейту стала бронзовим призером Азійських ігор.
7. Лобановський увійшов до списку 50 кращих тренерів за 50 років (1959-2009) за версією видання World Soccer, а також до списку найкращих тренерів післявоєнного періоду за версією газети The Тіmе.
8. В різні роки троє вихованців Лобановського – Олег Блохін, Ігор Бєланов та Андрій Шевченко – стали володарями ʺЗолотого м’ячаʺ, європейської відзнаки футболіста року.
9. 13 травня 2002 року, в день смерті Лобановського, київському ʺДинамоʺ виповнилося 75 років. Через два дні Лобановському було посмертно присвоєно звання Героя України.
10. Єдина донька Лобановського Світлана закінчила Київський університет за спеціальністю викладач російської мови для іноземців. Нині разом із чоловіком Валерієм Горбиком тримає родинний ресторан. Їхні діти Богдан і Ксенія носять прізвище видатного діда.
