3 лютого 1861 року у Полтаві народився Віталій Гудима – військовик, генерал-хорунжий Армії УНР, наприкінці життя - іконописець.
Походив зі спадкових дворян Полтавської губернії. Закінчив 4-ту Московську військову прогімназію, Чугуївське піхотне юнкерське училище, звідки вийшов підпрапорщиком. Служив у 54-му піхотному Мінському полку, згодом — ад’ютантом штабу Полтавської військової бригади, у 63-му піхотному резервному батальйоні.
Військова кар’єра складалася успішно – у 1913 році уже мав звання полковника, військові нагороди. Першу Світову війну зустрів черговим штаб-офіцером управління начальника Віленської місцевої бригади.
Весна 1917 року, що позначилася появою Української Центральної Ради й потужною хвилею національного відродження, змінила життя полковника. Як активний член товариства «Просвіта» у Полтаві та Ніжині, активно долучився до культурно-освітнього життя краю.
За Гетьманату Скоропадського вступає до Армії Української Держави, на чолі 4-го стрілецького полку Сірої дивізії Армії УНР бере участь у обороні від російсько-більшовицьких загарбників північних кордонів України під Конотопом і Бахмачем.
На початку 1919 року опинився в Могилеві-Подільському повітовим військовим начальником, брав участь у боях із російськими окупантами за Бердичів і Проскурів. З 20 жовтня 1920 року — начальник мобілізаційного управління Головного мобілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР. Брав участь у наступі Армії УНР на Київ.
Після поразки УНР опинився в політичної еміграції в польському Ченстохові. З 1923 року мешкав у Каліші, отримав звання генерал-хорунжого Армії УНР, відновив культурницьку працю. На прожиття заробляв малюванням ікон.
Помер у Каліші 19 лютого 1929 року.
