11 січня 1913 року народився Головний командир УПА, генерал-хорунжий Василь Степанович Кук
Кук Василь Степанович – (псевдоніми – „Леміш”, „Ле”, „Юрко”, „Ведвідь”, „Коваль”, „Василь Лиманич”, „інженер Лука Лемішка”, „Безіменний”, „Кочерга”, „100”; р.ж.11.01.1913 с. Красне Золочівського району Львівської області – 9.09.2007 м. Київ).
Член „Пласту” - курінь ім. Івана Богуна (1927), член та організатор Юнацтва ОУН (1929-30). Закінчив Золочівську класичну гімназію товариства „Рідна школа” (1923-1932), навчався на юридичному факультеті Католицького університету в м. Люблін (1932-33). Інспектор „Просвіти” у Золочівському повіті, член повітової екзекутиви ОУН та зв’язків до Крайової екзекутиви ОУН (1933). Арештовувався у 1933. Засуджений на 2 роки позбавлення волі, звільнений за амністією(1936), очолив Золочівський повітовий провід ОУН. З 05.1937 на нелегальному становищі.
Керівник Підгаєцького районного проводу ОУН (1937), створив школу підготовки професійних революціонерів, організував бойову сотню ОУН у Слов’ятинських лісах, видав підручник „Гранатний вишкіл”. Організатор та керівник підпільної друкарні Крайової екзекутиви ОУН „Мандоліна” (1937-10.1939), автор посібника з питань конспірації „Пашні Буряки”(1938).
Очолював Український допомоговий комітет у Кракові (1939). Учасник та викладач на старшинських курсах ОУН у Кракові (1940-41). Член Центрального проводу ОУН (організаційний референт) (3.04.1941). Організував та очолив Центральний штаб похідних груп членів ОУН (весна 1941), очолив Львівську провідну похідну групу, учасник проголошення „Акту 30 червня 1941”, 07.1941 очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН. Заарештований Гестапо у м. Васильків на поч. вересня 1941 (концтабір у Білій Церкві), СБ ОУН організувала втечу (м.Луцьк). Учасник І конференції ОУН на околицях м. Львів (09-10.1941). Крайовий провідник ОУН ПівдСУЗ з центром у Дніпропетровську (весна 1942–ІІ пол. 1943). Крайовий провідник ОСУЗ (1943-1949).
Крайовий командир УПА-„Південь” (з 26.01.1944-1949). Організатор та керівник НВРО (17.07.1944-11.1944). Заступник Головного Командира УПА, Голови Проводу ОУН, голови ГС УГВР (1947). Нагороджений медаллю „За боротьбу в особливо важких умовинах” (1948), Золотим Хрестом Заслуги (1949). Рішенням УГВР (15.07.1950) полковник УПА з датою старшинства 21.01.1950. Головний Командир УПА, Голова ГС УГВР та Голова Проводу ОУН (07.1950). Підтримав курс на демократизацію УГВР та ОУН. Автор аналітичного огляду функціонування колгоспної системи в Україні „Колгоспне рабство”. Рішенням УГВР (20.10.1952) генерал-хорунжий УПА з датою старшинства від 14.10.1952. Нагороджений медаллю „Х-річчя УПА” (1952). Захоплений 24.05.1954 у Іванцевицькому лісі Одеського району Львівської області спецгрупою МДБ УРСР. Політв’язень тюрми МДБ в Києві (1954-1960).
Указом Президії Верховної Ради СРСР № 139/82 від 14.07.1960 помилуваний і звільнений від кримінальної відповідальності. Виступив з „відкритим листом” (19.09.1960) до лідерів національного руху за кордоном. Працював старшим науковим співробітником у ЦДІА(1961). Закінчив заочно історико-філософський факультет КДУ ім. Т.Г.Шевченка (1964), Виконувач обов’язків старшого наукового співробітника відділу історіографії та джерелознавства Інституту історії АН УРСР(1969-1972). Підтримував контакти із Українськими дисидентами. Працював агентом (постачальник комбінату) в „Укрпобутрекламі” до виходу в 1986 на пенсію.
З 1991 очолив науковий відділ Всеукраїнського братства ОУН і УПА, вів активну лекторську роботу, публікував спогади про соратників. Член Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА (1993). Автор фундаментального збірника документів „Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року” (2001). Член методичної ради товариства політв'язнів та наукового відділу товариства „Меморіал”. Відмовився від звання „Герой України” (2003). Похований в с. Красне Золочівського району Львівської області.
