Цього дня, 11 жовтня 1887 року у Чернихівцях, що на Тернопільщині народився український громадсько-політичний діяч Мирослав Січинський. 12 квітня 1908 року у Львові, у теперішньому приміщенні Львівської ОДА, будучи 20-річним студентом, Мирослав Січинський застрелив намісника імператора Австро-Угорщини – графа Анджея Потоцького.
Мирослав Січинський народився в селі Чернихівці неподалік Збаража (нині Тернопільщина) в родині священика. Після навчання в Коломийській і Перемишльській гімназіях вступив на правничий факультет Віденського університету. Згодом продовжує навчання у Львівському університеті. У 1907 р. він був серед майже сотні студентів-українців, які захопили університетський будинок. Вимагали, щоб посвяту студентів здійснювали не тільки польською, а й українською. У вікні вивісили синьо-жовтий прапор. Заколотників арештували. Але ті пригрозили голодуванням, і за чотири дні їх відпустили.
Того ж року відбувалися вибори до Віденського парламенту. У селі Горуцьк Дрогобицького повіту було вбито п’ятьох селян-українців, які протестували проти масових фальсифікацій на користь поляків. У лютому наступного року знову фальсифікації — тепер на виборах до Галицького крайового сейму. У селі Коропець на очах матері й сестри офіцери багнетами закололи кандидата до сейму, селянина, 27-річного Марка Каганця.
Більшу частину населення Галичини становили українці. Проте влада у провінції була зосереджена переважно в руках поляків. Галицьке намісництво у 1903 р. очолив граф Анджей Потоцький. Казали, що він почувається у краї як король.
У той час Січинський агітував по селах не голосувати на виборах за поляків. Згодом доходить висновку, що легальною боротьбою перемоги домогтися годі, й наважується на вбивство Потоцького. Пістолет придбав у крамниці. Вербної неділі пішов до будинку намісництва – теперішньої будівлі Львівської облдержадміністрації. Записався на аудієнцію, аби подати "просьбу про місце". Чекав у черзі. Нарешті секретар покликав його. Січинський увійшов до кабінету. Потоцький сидів за робочим столом: "Коли б забачив людину симпатичного обличчя, таке собі батьківське лице, то ще могло б бути інакше,"— згадував потім. —"Він глипнув — обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений". У дорозі поліцейські намовляли Січинського удати неврівноваженого. Мовляв, так вдасться уникнути смертної кари. Той лишень відмахувався. О четвертій дня над будинками магістрату й намісництва підняли чорні стяги. Біля пам’ятника Адамові Міцкевичу зібралася велика демонстрація польського населення Львова. Після виступів натовп узявся бити шибки в українських установах і помешканнях. Погроми тривали кілька днів. Розмовляти українською на вулицях було небезпечно.
Атентат Січинського став точкою відліку для появи нової України – воюючої України народницького соціалізму (Січинський був переконаним соціалістом-народником), яка зійшлася у смертельному двобої зі світом графів, намісників та статусних політиків.
За вбивство намісника Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари. Однак через міжнародний резонанс цісар замінив покарання на 20-річне ув'язнення.
День в історії - 110 років атентату Січинського у Львові
Молоді радикали-драгоманівці у 1911 році (зокрема Дмитро Вітовський, у 1918-му – керівник Листопадового чину), організовували його втечу з в’язниці. Січинський виїхав до Норвегії, згодом – до Швеції, а звідти – до США.
До кінця життя він не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим. Помер Мирослав Січинський в еміграції, в США в 1979 році.
За матеріалами sichovyk.com.ua
