14 лютого 1897 року у місті Лохвиця на Полтавщині народився Антін Кущинський – підполковник Армії УНР, громадсько-політичний діяч, редактор журналу «Українське козацтво» (США).
Походив з родини православного священника, пращур якого був соратником гетьмана Івана Мазепи.
Після переїзду батька до Кременчука закінчив місцеву реальну школу, потому Київську військову школу ім. князя Костянтина. Під час Першої Світової очолював команду розвідки, а після третього поранення був начальником учбової команди 240-го Ваврського полку, пізніше старшим ад’ютантом оперативної частини штабу 60-ї пішої дивізії. З її українізованих частин пізніше було створено Український полк імені гетьмана Пилипа Орлика.
Після повернення на Полтавщину в грудні 1917 року Антін Кущинський записався до Кременчуцької «летючої сотні» Вільного козацтва, а згодом очолив сотню 47-го Кременчуцького полку. Від 1917 року – в Українському полку імені гетьмана Пилипа Орлика, від 1918 року – сотник 47-го Кременчуцького полку Вільного козацтва.
«...Кінець грудня 1917 року і початок 1918 року пройшли в організаційних справах формування чот Українського вільного козацтва у нашій сотні та пошуку приміщень, де б могли перебувати вартові частини. Козацтво перебувало по своїх приватних домівках чи квартирах... наш військовий комендант... міг урядувати як представник української влади. Сотня УВК виставила свої стійки при урядових будинках, на залізничному двірці, на залізному мості через Дніпро, на пароплавній пристані, на банку, до пошти, до будинку місцевої самоуправи...», – писав у спогадах Антін Кущинський.
Зі спогаду «Присяга 1918 року», опублікованого у комбатантській газеті «Вісті» в 1962-му, описав як перед будинком Української інструкторської школи старшин у Києві частини присягали на вірність Українській Державі:
«...Я всією істотою відчував і усвідомлював в ті хвилини, що коли, навіть з Богом все говоримо своєю мовою, то ми справді стаємо дійсно вільним народом, незалежним у психіці від Росії, робимося синами дійсно вільної України...».
Після окупації УНР більшовицькою Росією опиняється на еміграції. Навчається в Українській господарській академії в Подєбрадах (1922-1927), де під наглядом професора Бориса Мартоса захищає дисертацію на тему «Лісові кооперативи в Карпатах».
З 1923 по 1933 рік – директор канцелярії та секретар Українського Вільного Університету в Празі. Після чого учителював на Закарпатті, брав участь у діяльності товариства «Просвіта». У березні 1939 року командував Гуцульським кошем Карпатської Січі у боях з угорськими військами. Потрапив у полон, звідки звільнений завдяки клопотанню Павла Скоропадського.
Мешкав у Празі. Під час Другої світової входив до складу Вищого проводу гетьманського руху. У 1945 році виїхав до Німеччини, жив у таборі для переміщених осіб. Ззгодом емігрував до Франції, звідти – до Парагваю. Там організував Спілку української молоді. Від 1958 року осів у Чикаго (США). Брав участь у церковному житті УАПЦ. Один із ініціаторів відновлення Українського Вільного козацтва у США.
Від 1969 року – редактор журналу «Українське козацтво». Автор історичних розвідок з минулого українського козацтва.
Антін Кущинський. Фото svoboda-news.com
Антін Кущинський є автором книг з історії козацтва та гетьманського руху, зокрема «Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські» та «Вояцькі заслуги і лицарські чесноти Гетьмана всієї України Павла Скоропадського».
У редагованому ним часописі «Українське Козацтво» (за 1983 рік) писав:
«...кожний народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і стали скарбом його культури. Звичаї, як і рідна мова, є тим найміцнішим елементом, що об’єднує окремих людей в один народ. Передача тих звичаїв з роду в рід, з покоління в покоління творять національну традицію, освячену віками, свою самобутню духову культуру».
Помер 22 травня 1992 у Чикаго.
