18 листопада 1859 року народився в містечку Тисмениця (нині Івано-Франківська область) в родині священика Кость Левицький – український державний діяч, юрист, історик.
Вищу освіту здобував на юридичних факультетах Львівського та Віденського університетів. Після закінчення навчання відкрив адвокатську канцелярію у Львові й одним із перших став писати скарги і подання до суду українською мовою.
Кость Левицький – активний громадсько-політичний діяч. Співзасновник Української національно-демократичної партії. З початком Першої світової війни очолив Головну українську раду у Львові.
За умов розпаду Австро-Угорської імперії, українські парламентарі Галичини сформували Українську Національну Раду і взяли курс на створення незалежної держави. 10 жовтня 1918 року Кость Левицький очолив галицьку делегацію Української Національної Ради, яка 1 листопада перебрала на себе всю повноту влади на західноукраїнських землях.
Світлини робили у перерві між боями: фотохроніка Листопадових боїв у Львові
Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, Кость Левицький очолив її уряд – Державний секретаріат. «Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця», − цими словами він започаткував 10 листопада 1918 року діяльність Державного секретаріату.
Протягом міжвоєнного періоду провадить громадсько-політичну роботу на західноукраїнських землях та пише історичні праці про політичний та національно-визвольний рух на Галичині.
З приходом радянських військ на Західну Україну у вересні 1939-го, Левицького заарештували та ув’язнили у Львові та Москві на 20 місяців. Звільнений навесні 1941 року, повертається додому. У липні 1941 року – один із ініціаторів і перший голова Української національної ради у Львові.
Помер 12 листопада 1941 року у Львові.
Підготувала Олена Гуменюк, УІНП.
