Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився письменник Олесь Гончар

3 квітня 1918 року – у селі Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився Олесь Гончар – письменник, літературний критик, громадський діяч, Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України (2005, посмертно).

За інформацією УІНП, Олеся виховувала бабуся у слободі Суха на Полтавщині, оскільки мама померла, а батько одружився вдруге і забрав до себе старшу сестру Олесю. Все життя прожив під прізвищем матері, хоча при народженні отримав прізвище батька – Біличенко.

У 1927 році пішов до Бреусівської семирічної школи. У 1933 року підлітком влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики. Після закінчення працював учителем у селі Мануйлівка, згодом — в обласній молодіжній газеті ʺЛенінська змінаʺ. У 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання ʺЧерешні цвітутьʺ, яке опублікували в журналі ʺРадянська літератураʺ, а у 1941 році за оповідання ʺОрляʺ отримав свою першу премію. 

Добровольцем, у складі студентського батальйону, пішов на фронт Другої світової війни у 1941 року. Попав у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії.Отримав два поранення, був нагороджений орденами ʺСлавиʺ і ʺЧервоної Зіркиʺ, трьома медалями ʺЗа відвагуʺ, медаллю ʺЗа оборону Києваʺ.

У грудні 1945-го демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську (нині - Дніпро), почав літературну роботу. Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

Перша книжка ʺАльпиʺ із трилогії ʺПрапороносціʺ вийшла в 1946 році у журналі ʺВітчизнаʺ. Восени 1948 року світ побачила остання книга трилогії ʺПрапороносціʺ – ʺЗлата Прагаʺ. Події роману охоплюють шлях, який проходять офіцери й солдати – українці у 1944-1945 роках через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію. На відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.

Протягом 1949-1960 років у світ вийшла низка творів Олеся Гончара на воєнну тематику: ʺЗемля гудеʺ, ʺПартизанська іскраʺ, ʺЛюдина і зброяʺ. У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики (збірки ʺПівденьʺ, ʺДорога за хмариʺ, повісті ʺМикита Братусьʺ, ʺЩоб світився вогникʺ, романи ʺТавріяʺ, ʺПерекопʺ, ʺТронкаʺ та ін.). У 1968 році вийшов друком роман ʺСоборʺ, але невдовзі був вилучений з літературного процесу.

У 1959-1971 pоках Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман ʺЛюдина і зброяʺ в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи ʺЦиклонʺ (1970), ʺБригантинаʺ(1973), ʺБерег любовіʺ (1976), ʺТвоя зоряʺ (1980), у 1989 р. – повісті ʺДалекі вогнищаʺ, ʺСпогад про океанʺ, новели ʺКоридаʺ, ʺЧорний ярʺ, ʺДвоє вночіʺ.

Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара ʺВсесвітнім інтелектуалом 1992-1993 роківʺ.

Помер О.Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі.

Цікаві факти з життя письменника

1. Любив творити зранку

Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, О. Гончар журився: ʺЛяснув деньʺ. Перешкод траплялося чимало — з’їзди, засідання, депутатські обов’язки, спілчанські справи... Тож, повернувшись додому, письменник щоразу намагався надолужити згаяне. І називав це ʺкаторгою на творчих галерахʺ (щоденниковий запис від 23.11.1980).

Письменник був не з тих, хто пише романи щорік, після написаних за три роки ʺПрапороносцівʺ, він створив за майже 30 років вісім романів. Постійно удосконалював свої тексти, правив навіть надрукований твір. Відтак, друге видання, третє – всюди є відмінності, порівняно з початковим журнальним варіантом.

2. ʺСоборʺ: 20 років заборони

Роман ʺСоборʺ був опублікований у 1968 pоку тричі – у журналі ʺВітчизнаʺ та у видавництвах ʺДніпроʺ і ʺРадянський письменникʺ. Книжку швидко розкупили та прочитали мільйони читачів, які високо оцінили цей твір і прагнення його позитивних героїв захистити і зберегти як побудований ще в добу козаччини собор на Придніпров’ї, так і ʺсобори людських душʺ. ʺОсновним сенсом роману Олеся Гончара є пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, в прагненні зберегти своє єство, своє обличчяʺ, – зауважив у своєму, поширюваному у Самвидаві, єсеї ʺСобор у риштованніʺ Євген Сверстюк.

Перші рецензії на роман були схвальні, та невдовзі комуністична система розпочала нещадну критику і твір вилучили з літературного процесу на два десятиліття. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика символом інакодумства.

3. Відмовився писати неправду

Олесь Гончар заслужив у суспільстві славу людини моральної й совісної. Свого часу компартійна система планувала за допомогою його творчості розправитися зі своїми ідеологічними противниками. Письменнику запропонували написати роман про Українську повстанську армію –  обіцяли надати всі необхідні документи, аби лиш написав ʺтак, як требаʺ. Олесь Гончар відмовився: ʺПравду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!ʺ

4. Захищав письменників

У 1965 р. Олесь Гончар спробував заступитися за шістдесятників під час перших репресій проти них. ЦК Компартії України у 1966 р. сформував комісію, що мала розгромити книжку Івана Дзюби ʺІнтернаціоналізм чи русифікація?ʺ. ʺО.Т.Гончар відмовився, брати участь у роботі цієї комісії, про що він у письмовому вигляді повідомив ЦК. Цей учинок нас усіх засмутивʺ, – записав у щоденнику перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Очевидно, що Гончар прямо засудив репресії проти інакодумців, бо окремі компартійні діячі вимагали й арешту письменника.

Насправді О.Гончар захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. ʺГончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думавʺ,  –  писав поет Борис Олійник.

Після хвилі арештів української інтелігенції, він написав у щоденнику: ʺЯка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші геній нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків ʺЗаповітʺ написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?ʺ

5. Під наглядом і цензурою

Олесь Гончар жив під постійним наглядом спецслужб і не раз чекав арешту. Страждав від радянської цензури.

Перший сильний удар з боку цензури і радянської критики чекав письменника ще після публікації його твору ʺМодри Каміньʺ, новела з’явилася в друкованому вигляді до ʺПрапороносцівʺ. У сюжеті оповідання йдеться про почуття, яке спалахнуло між радянським солдатом-визволителем і громадянкою Словаччини, дівчиною Терезою. Можливість появи такого почуття цензура категорично заперечувала.

Роман ʺПодорож до Мадонниʺ вийшов під іншою назвою – ʺТвоя зоряʺ. Йому заперечили: у нас, мовляв, одна дорога – до комунізму, а не до якоїсь там Мадонни. Довідавшись про це, Гончар згадав сумну історію із ʺСоборомʺ і мусив змінити назву.

Оточення двох радянських лідерів – Хрущова, потім Брежнєва – натякало О.Гончареві, щоб він написав про цих господарів Кремля художній твір. Або принаймні вивів їх на кількох сторінках одного з романів. Письменник встояв перед важкими спокусами поповнити численні лави владних підлабузників і згаданих осіб у його творах годі шукати.

6. Літературний заповіт

Головним літературним ʺбрендомʺ О.Гончара вважалися ʺПрапороносціʺ. Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: ʺСічовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: ʺТронкуʺ, ʺСоборʺ і ʺЗорюʺ. Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

7. Підтримав перший Майдан

У жовтня 1990 року українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву ʺРеволюція на гранітіʺ.

Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку. ʺВчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Я почув від них: ʺМи виховувалися на ваших творах. Ми, власне, є студбатом іншого, нового часу. Нас привело сюди вболівання за долю свого народу – ось наші вимоги...ʺ Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливимиʺ.

8. Вийшов із компартії

Письменника вразив цинічний глум і насмішки народних депутатів щодо голодуючих студентів. Щоб висловити свою солідарність із протестувальниками Олесь Гончар написав заяву про вихід із комуністичної партії, куди вступав на фронті, а тому дуже цим дорожив. А того дня сказав: ʺТоді я хотів умерти за партію, а тепер не хочу!ʺ Це був шок для нього, але й для суспільства також. Цей крок письменника став прикладом для багатьох українців, які слідом теж виходили із компартії, чимало з них робили це також прилюдно.

Наступного, 1991-го, письменників опитували: ʺЯкий літературний твір був найвидатнішим у минулому році?ʺ. Один із них відповів, що найсильнішим твором літератури вважає заяву Олеся Гончара про вихід із партії.

9. Вітав незалежність України

О.Гончар дуже позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Він стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити з себе тоталітаризм. З часом незалежності письменник пов'язував великі надії на відродження української нації.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ