24 травня 1881 року у Києві народився Олександр Богомолець, вчений, який відкрив світові «сироватку Богомольця», що прискорювала зрощування переломів та загоєння м’яких тканин. Основоположник вітчизняної школи патофізіологів, доктор медицини, академік АН УРСР та її президент (1930–1946), академік та віце-президент АН СРСР. Хоч НКВД і вважало його «підозрілим» через те, що двоюрідний брат Вадим Богомолець був генерал-хорунжим Української Держави за гетьмана Павла Скоропадського.
Народився в Лук'янівській в'язниці, де за участь в революційній боротьбі перебувала його мати — Софія Богомолець (Присецька). Після розгляду справи її відправили на каторгу, де вона і померла від сухот. Хлопчик виховувався у дідуся Миколи Присецького. Вперше побачив свою матір лише в десять років, коли їм з батьком дозволили її відвідати. Батько працював земським лікарем.
Після закінчення гімназії Олександр Богомолець навчався на медичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. 1909-го, у 28 років став доктором медицини. Всесвітньовідомий фізіолог Іван Павлов позитивно оцінив докторську дисертацію молодого вченого, наголошуючи, що новаторські ідеї відкриють «нові, набагато ширші перспективи в медичній науці».
1911-го ректор Імператорського Миколаївського університету в Саратові професор Василь Разумовський запросив Богомольця сюди працювати. Він завідував кафедрою загальної патології з курсом бактеріології. Тут він створив лабораторію загальної патології, яка на ой час була кращою в Російській імперії.
З 1926-го професор Богомолець працював у Московському університеті. В цей період він досліджував переливання крові, вивчав можливість консервації донорської крові. 1929-го Олександр Богомолець став академіком АН України, а 1931-го — її президентом.
У Києві він створив і очолив Інститут експериментальної біології та клінічної фізіології, де розроблялися проблеми патологічної фізіології. У Києві Богомолець завершив ґрунтовне наукове дослідження — тритомний посібник з патологічної фізіології, удостоєний Державної премії І ступеня.
Олександр Богомолець заснував геронтологічну школу, де вивчав процеси старіння, одним із перших почав вивчати гіпертонічну хворобу. Опублікував понад 150 наукових праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, патології кровообігу, патогенезу, шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму. Створив школу патофізіологів.
Переворотом у медицині стали дослідження Богомольця механізму продовження людського життя. Цим неабияк зацікавився Йосип Сталін, який хотів жити якщо не вічно – то довго, очікуючи від вченого «еліксиру молодості». «Цей шахрай усіх обдурив», – так відреагував Сталін на смерть Олександра Богомольця.
Внаслідок ідеологічної кампанії проти генетики, фізіології та патофізіології, які в Радянському Союзі були визнані буржуазною псевдонаукою припинила існування наукова школа Богомольця. Хоча розроблена ним антиретикулярна цитотоксична сироватка –«сироватка Богомольця» широко використовувалася.
Олександр Богомолець захоплювався музикою та полюванням.
«Батько казав, що після науки він найбільше любить музику і живу природу. – згадував син Олександра Богомольця Олег. – Особливо він цінував Чайковського. Шоста фортепіанна симфонія була пов'язана у нього зі спогадами про матір. Коли будинок занурювався у сон, батько сідав за роботу і трудився до ночі. І весь цей час у нього в кабінеті тихо-тихо звучала музика. Такий режим він підтримував довго».
