3 лютого 1864 року – у містечку Великі Сорочинці на Полтавщині народився Володимир Самійленко, поет-лірик, драматург та перекладач, мовною культурою якого захоплювався Іван Франко.
За інформацією УІНП, він був позашлюбним сином поміщика Івана Лисевича та кріпачки Олександри Самійленко. Виховувався у родині близького приятеля родини Гоголів Олексія Трохимовського. Навчався у Київському університеті і був, мабуть, єдиним на той час студентом зі своєрідним соціальним статусом. Увійшов до літературно-мистецького гуртка ʺПлеядаʺ. Тут потоваришував з Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким. Він плідно працює і друкується у часописах ʺЗоряʺ, ʺДзвінокʺ, ʺЛітературно-науковому вісникуʺ. Володимир Самійленко стає знаним в Україні поетом.
Протягом 1893 – 1917 років життя поета було пов’язане з Чернігівщиною. Він працював нотаріусом, хоч і не полишав писати. Перебуваючи у Чернігові відвідував ʺсуботиʺ у Михайла Коцюбинського, де збиралася місцева творча інтелігенція. Був членом ʺБратства тарасівцівʺ.
Підтримав Українську революцію 1917 – 1921 років, працював у різних Міністерствах УНР. Після приходу більшовиків до Києва змушений був виїхати з міста, намагаючись десь осісти. У цей час він бідував, намагався заробити на прожиття перекладами. Хворий на саркому, за рік до смерті він перебрався до Києва. Помер у Боярці 12 серпня 1925-го.
