5 вересня 1918-го в Україні почався "червоний терор" – злочинна репресивна політика комуністичного режиму.
100 років тому радянський уряд ухвалив Декрет про "червоний терор", мета якого - боротьба з контрреволюцією, пише gazeta.ua.
Радянська політична пропаганда висвітлювала "червоний терор", як відповідь на "білий терор". Вбивства, репресії та насильства були узаконені й обгрунтовані на державному рівні - 30 серпня 1918-го на Леніна скоїли замах, а голову Петроградської ЧК Моїсея Урицькоговбито.
Директорія закріпила політику, за допомогою якої більшовики прийшли до влади. Задовго до встановлення більшовицького режиму лідери партії говорили про ідеї насилля та терору, як про найкращий інструмент керування суспільством. Спочатку "червоний терор" випробували у Москві та Пітері, потім поширили на інші республіки.
На території України він розпочався у січні 1918-го разом із вторгненням загонів Муравйова. Перше кількатижневе перебування більшовиків у столиці нажахало киян. Почалися вбивства офіцерів, юнкерів, гайдамаків - усіх, кого більшовики записали до "ворогів революції". За кілька днів у Києві розстріляли від 3 до 5 тис. осіб, переважно російських офіцерів та українських старшин і тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духівництва.
Від терору потерпали й інші населені пункти України - Харків, Катеринослав (Дніпро), Полтава, Одеса, Житомир. Населення Криму за цей період скоротилося на більш як 100 тис. осіб.
Жертвами політики ставали не тільки професори, лікарі, інженери, колишні генерали й інтелігенція, а й селяни і ремісники. Впродовж 1918–1919-х знищили від кількох тис. до понад 1,5 млн осіб. Офіційно "червоний террор" припинили 6 листопада 1918-го, та насправді тривав і надалі. Апогею він досягнув у 1930-х, за що й отримав назву "Великого".
