24 квітня 1915 року за наказом триумвірату турецьких диктаторів розпочато депортацію вірмен зі Стамбула, Александретти і Адана. Протягом подальших трьох років загинуло понад півтора мільйона вірмен, інші втекли або були виселені турками в пустелі Месопотамії, Лівану, Сирії через пустелі, де більшість з них загинула через голод і хвороби. Більш ніж мільйон вірменських біженців було розсіяно по всьому світу
Вірменський етнос виник в IV - II ст. до Різдва Христового на території сучасної східної Туреччини та Вірменії, в регіоні, що включає в себе гору Арарат і озеро Ван. Найбільшу територію Вірменія мала в період правління царя Тиграна II Великого, коли його імперія займала територію від Євфрату і Середземного моря до Каспійського моря. На початку IV ст. після Різдва Христового. Вірменія стала першою країною, яка офіційно прийняла християнство як державну релігію. Це стало визначальним фактором, що об'єднав вірменський етнос після втрати державності в VI столітті.
До початку XX століття більша частина історичної Вірменії входила до складу Османської імперії. Крім вірмен і турків, тут проживало багато курдів, арабів, греків, болгар, євреїв. У лавах османського офіцерського корпусу важливу роль відігравали араби, а вірмени займали провідні позиції у найосвіченіших шарах суспільства та торгово-промислової буржуазії. Проте вірмени, як немусульмани, були другорозрядними громадянами – вони не мали права носити зброю, свідчити у суді, платили вищі податки. Ворожість до вірмен посилювалась і великим припливом мусульманських біженців з Кавказу після російсько-турецьких воєн і з новоутворених балканських держав.
Все це викликало численні конфлікти, які вилились у масові етнічні вбивства, що трапились в 1894-1896 роках в Самсуні, Трабзоні та Стамбулі і забрали життя близько 100 тисяч вірмен.
У 1908 році владу в Османській імперії захопила партія молодотурків, офіційною ідеологією якої був пантюркізм, а метою - створення тюркської імперії від Балкан до Алтаю. Перешкодою в цьому на їх думку була Західна Вірменія, яка відділяла Туреччину від тюркомовного Азербайджану.
Вступ Туреччини в Першу світову війну в серпні 1914 року дав, на думку молодотурків, «унікальний шанс» для остаточного вирішення «вірменського питання», тобто повного винищення вірмен. В умовах введеного військового положення почалася депортація вірменського населення східних турецьких провінцій вглиб країни, а будь-які прояви протесту придушувалось жорстоким чином. Вступ Туреччини на територію Росії і Персії розширив територію репресій проти вірмен - з листопада 1914 до квітня 1915 року їх було вбито 27 тисяч.
Провина за поразки турків у боях взимку 1915 року керівництвом Туреччини було покладено на вірмен, які служили в османській армії. У лютому близько 100 тисяч їх було роззброєно і більшість жорстоко вбито – їм перерізали горло або закопували живцем. Розброєння мирного населення також супроводжувалось тортурами і вбивствами. Роззброєння вірмен зробило можливими репресії проти них по всій території Османської імперії – вірмен почали масово виселяти в пустельні райони не тільки з прикордонних областей, але й з великих міст країни.
З початком французького наступу на Дарданелли 24 квітня 1915 року в Стамбулі були заарештовані 235 представників вірменської еліти Стамбула. Аналогічні заходи розпочались і в Едірне, Александретті та Адані. Наступного дня в Стамбулі було заарештовано ще 600 вірмен, потім ще 5 тисяч. Більшість з них було вбито на околицях міста.
У травні 1915 року меджлісом Туреччини був затверджений «Закон про депортацію», який узаконив виселення всіх без виключення вірмен з місць їх компактного проживання в усіх провінціях Туреччини. На нових місцях проживання вірмени не повинні були перевищувати 10% від мусульман у регіоні, їм заборонялось переїжджати в інші населені пункти, відкривати власні школи. У повінції Ван, єдиній, де вірмени складали більшість населення, депортація супроводжувалася масовим убивствами кількох десятків тисяч вірмен, які на думку влади становили потенційну загрозу Туреччині. Головну роль у вбивстві вірмен відігравала 34-тисячна «Особлива організація», яка складалась в основному із випущених з тюрем злочинців, і ескадрони смерті, створені спецслужбами Туреччини.
До кінця літа 1915 року значна частина вірмен Османської імперії була знищена: протягом трьох років їх загинуло понад 1,5 мільйони. Голодна зима 1918-19 року привела до смерті ще 200 тисяч вірмен.
Після поразки Османської імперії, в 1918 році країни-переможці зажадали від Туреччини покарати винних у злочинах проти військовополонених і вірмен. У грудні 1918 року був створений Спеціальний військовий трибунал, який працював до 1920 року. Він прийняв рішення вважати доведеним, що депортації вірмен не були продиктовані воєнною необхідністю або дисциплінарними причинами, а були задумані центральним комітетом партії молодотурків, і поклав на них відповідальність за факт організованого вбивства вірмен. Ще до початку роботи трибуналу основні керівники молодотурків втекли за межі Туреччини. Практично всі вони, а також безпосередні керівники каральних акцій (кількістю 41 чоловік) до 1922 року були вбиті в різних містах Європи активістами вірменської партії «Дашнакцутюн».
Після утворення Турецької республіки політична та інтелектуальна еліта не відчувала будь-якої потреби дистанціюватися від знищення вірменської громади чи від людей, які керували погромами і масовими вбивствами, оскільки більшість з них були колишніми функціонерами партії молодотурків і знаходилися в коаліції з регіональними лідерами і племінними вождями, які отримали великий прибуток від депортації вірмен. А після приходу до влади Мустафи Кемаля критичне обговорення подій 1915-18 років було заборонене під загрозою кримінального переслідування.
Міжнародна оцінка цих подій протилежна офіційній турецькій. У спільній Декларації від 24 травня 1915 року країн-союзниць (Великобританія, Франція і Російська імперія) вбивства вірмен були вперше визнані злочином проти людства. Геноцид вірмен визнали Рада Європи (1998, 2001), Європарламент (1987, 2000, 2002, 2005), Підкомісія ООН по запобіганню дискримінації і захисту меншин. Першим масові вбивства вірмен офіційно засудив парламент Уругваю і на сьогодні офіційно визнали вірменський геноцид 21 країна світу, 43 штати США, Каталонія, Країна Басків, Шотландія, Вельс, Північна Ірландія, а також Верховна рада Автономної республіки Крим.
У 2001 році спільна турецько-вірменська комісія з примирення звернулася в «Міжнародний центр з питань правосуддя перехідного періоду» для незалежної експертної оцінки, який на початку 2003 року представив висновок, що події 1915 року потрапляють під всі визначення геноциду і вживання цього терміна повністю виправдане.
