Парламент Естонії визнав масову депортацію кримських татар геноцидом. Відповідну заяву підтримали 83 депутати.
Про це повідомляє представництво Президента в Криму.
"Сьогодні Парламент Естонської Республіки (Riigikogu) схвалив Заяву про визнання депортації кримськотатарського народу радянським режимом у 1944 році — актом геноциду. 83 депутати Рійгікогу підтримали цю заяву", - йдеться у повідомленні.
Зазначається, що у заяві засуджується масове винищення кримських татар та їх насильницька депортація з Кримського півострова. Також в документі підкреслюється, що Російська Федерація після окупації Криму у 2014 році продовжує політику геноциду проти кримських татар, спрямовану на знищення їхньої ідентичності.
Депутати Естонського парламенту закликали засудити продовження злочинів проти кримських татар в окупованому Криму, які тривають сьогодні через систематичні затримання, тортури, викрадення і заборони вивчати та використовувати рідну мову. Також естонські депутати звернулися до міжнародної спільноти проявити солідарність та продовжувати засуджувати окупацію Криму Російською Федерацією.
Раніше депортацію визнали актом геноциду кримськотатарського народу у 2015 року Україна, у 2019 року Латвія та Литва, у 2022— Канада, у 2024 — Польща.
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.
За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 особи; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч, з яких упродовж першого півтора року померло близько 46% депортованих. В каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС. Людям на збори давалося від кількох хвилин до пів години, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.
