Слухай онлайн
Cуспільство

«Головне – не боятися говорити», - Іван Гриник

Громадський активіст Іван Гриник був улюбленцем батьків, мав хороші заробітки. Він із дружиною виховували доньку, проте в один момент від нього відмовилися всі, бо «присів на голку». Нині чоловік «чистий» від наркотиків. Він розповів про нелегкий шлях позбавлення від залежності та про те, як і чому він сьогодні рятує людей від вирви, в яку колись сам втрапив.
Іван Гриник

- Звідки Ви родом? Де здобували освіту та яким було Ваше дитинство?

- Я народився у Луцьку. Навчався у школах № 26 та № 10. Освіту здобував у професійно-технічному училищі. За фахом я – слюсар-механік. Також навчався в Східноєвропейському національному університеті та додатково пройшов курси підприємця-початківця в технікумі харчових технологій.

Якщо згадувати дитинство, то воно в мене було хороше та цікаве. Я не можу сказати, що чогось мені не вистачало чи я був позбавлений загальної батьківської та материнської уваги. У мене ще є старший брат. Проте я був «любимчиком» у сім'ї. Мені, як найменшому, діставалося більше любові від рідних, більше уваги. На перший погляд, ніби і все було добре, однак це лише здавалося так, це була лише загальна картина. Насправді, у 1994-1996 роках я почав стежити за поведінкою не своїх батьків, а зовсім інших людей.

В той час батько і мама перестали бути для мене авторитетами. Мене цікавило спілкування з старшими хлопцями в спортивних костюмах, мене зачаровували дорогі машини, мене манило таке «круте» життя. Пам'ятаю випадок, коли на весілля моє сестри приїхали бритоголові чоловіки у чорних шкіряних куртках. Була бійка. Вони побили одного із гостей. І я не був на стороні цього чоловіка тоді. Я захоплювався силою, жорстокістю цих хлопців. Спостерігаючи за тим, що відбувалося навколо мене в той період, у мене сформувалися власні принципи, погляди на життя, не дуже хороші переконання, неприйнятні для суспільства. Ось з ними я йшов по життю.

- Як у Ваше життя прийшли наркотики?

- Коли я почав працювати, заробляти гроші. В мене було багато різних робіт, починаючи з мийки: експедитор, мерчандайзер, торговий представник, керівник торгового відділу, виконувач обов'язків начальника філії. Пройшов багато різних тренінгів. Ніби й не погано все складалося, але разом із тим я товаришував із хлопцями, які займалися не дуже хорошими речами. І коли почали приходити в моє життя якісь негаразди, я не зміг з ними справитися. Тоді я вирішив, що мені краще вживати наркотики, адже, як мені здавалося, що вони дають можливість пірнути у новий світ, ізолюватись від світу, «змінити картинку».

Зараз я розумію, що це рішення було неправильне, навіть пагубне. Тоді, коли були гроші, коли не було ніяких ще проблем, складалося враження, що я знайшов для себе якісь неймовірні ліки, що дозволяють відчувати себе безтурботно, наче в дитинстві і в мами на руках. Смак ейфорії переповнював: йдеш вулицею, сонечко світить, немає ніяких хвилювань. Грубо говорячи – це період «блаженства».

З часом він змінюється на різного роду депресивні стани, які призводять до розрухи у всіх галузях життя. Рідні розуміють, що щось не так. Починаються конфлікти вдома, проблеми на роботі, борги. Коли змінюєш свідомість то не реально тримати цей баланс, починаєш «заганятися» - позичив гроші – не віддав, щось зробив погане. Різні стани призводять до різного роду негативних наслідків. Повільно, але впевнено я деградував як особистість.

- Скільки часу ви вживали наркотики? Коли прийшло розуміння того, що ви «скочуєтеся в прірву»?

- Якщо говорити про вживання, то воно в мене починалося ще з раннього дитинства. Спочатку це були слабоалкогольні напої. В школі, йдучи на дискотеку, ми могли випити спиртне. Новий рік, інші свята ми відзначали з алкоголем. Це був початок. Потім я почав вживати легкі наркотики. Згодом – важкі. Амфетамін. Але це ще не було ін'єкційне вживання. Воно не призводило до складних наслідків.

Найважчий період був у 25 років. Я почав ін'єкційно вживати наркотики. Через 5 років, я прийшов до того стану, що я почав «здаватися». Я не знав, що робити.

Почалося лікування в наркодиспансерах, консультації в психлікарні, дві реабілітації. Період реабілітацій почався, коли мені було 30. В цей час я був фактично сам. Дійшло до того, що мені рідні батьки говорили, що не знають, що зі мною робити.

Наркоман, залежний, який вживає – це людина, яка абсолютно нікому непотрібна. В мене були моменти, коли я сидів в гаражі, дивися на себе, усвідомлював, що все – рухатися нема куди. Я плакав від безвиході і незнання, як рятуватися.

Попри все, мама – єдина, хто прикладав максимум зусиль, щоб мене витягнути із того дна. Вона шукала різні варіанти: наркодиспансери, різні церкви, які славляться вигнанням бісів…ловила будь-яку можливість, аби мені допомогти.

- Ви вже чотири роки не вживаєте наркотиків. Ви змінилися. Ви самі це усвідомлюєте. Чи відновили дружбу із людьми, з якими спілкувалися до залежності?

- Справа в тому, що тверезість – це один із аспектів після реабілітації. Я зараз можу сказати про себе, що я – тверезий. Питання в тому, як мені сприймати те, що відбувається, тобто моє усвідомлення того, чи люди мене сприймуть таким, який я був і, що зараз я змінився. Може і вони готові, але я не знаю, як я до цього поставлюся: чи можу я розкритися, говорити, чи мене зрозуміють. Тут дуже тонка грань. Тверезість – це одне.

В першу чергу потрібно стати особистістю, що теж непросто. Це велика робота над собою. Хто такий колишній наркоман? Це травмована особистість, в якої всередині все перекручено. Щоб була гармонія та щоб лишатися в соціумі нормальною людиною, треба дуже багато зусиль прикласти. Потрібно йти вгору. Зупинка означає – все.

- Ви є представником організації, яка допомагає наркозалежним. Розкажіть про її діяльність, про вашу роль у ній.

- Засновником цієї громадської організації є мій друг. Познайомилися ми з ним на спільній акції в Луцьку, котра стосувалася протидії розповсюдженню наркотичних речовин через інтернет-ресурси. Зібралися люди, які замальовували інтернет-адреси на фасадах будинків.

Після ресоціалізації (адаптація в соціумі без психоактивних речовин) я зрозумів, що мені потрібно щось робити. Прийти додому і лежати біля телевізора в моєму випадку означає повернутися в старе життя. Після ресоціалізації я повернувся в цей світ зовсім з іншим поглядом на життя, з іншими принципами та переконаннями. Повністю, як чистий лист, на якому пиши, малюй, створюй нову історію. Я зрозумів, що повинен бути корисним суспільству на всі 100%.

Засновник цієї громадської організації побачив в мені такий потяг і запропонував доєднатися до них. Громадська організація займається допомогою алко- і наркозалежним людям. Ми розпочинаємо лише нашу діяльність. Ми ще поки не маємо приміщення, однак це ще в процесі.

- Що б ви порадили людям, котрі опинилися в такій ситуації, як ви, рідним тих, хто падає на дно, вживаючи наркотики?

- Враховуючи той факт, що у нас проблема наркоманії – стукати у всі двері. Шукати вихід. Головне не боятися говорити. Часто такі сім'ї не знають, що робити і бояться комусь сказати. Наркоманія не вибирає соціальний статус, вона приходить в будь-яку сім'ю, в будь-які двері, до того ж негадано і неждано.

Люди не знають, до кого звертатися і як знайти вихід із цієї проблеми. Але вихід є. Все залежить від того, який ступінь деградації. Якщо людина трішки «побалувалася» і одразу звернулися до спеціалістів – можна уникнути реабілітації. Якщо у особи серйозна ступінь деградації – кримінал, наркотики, зруйновані усі сфери: соціальна, духовна психоемоційна, фізична – однозначно реабілітації не уникнути.

Наша громадська організація шукає реабілітаційні центри різного типу: християнські, психо-соціальні, медико-соціальні. В Луцьку є група анонімних наркоманів. Якщо легкий ступінь наркоманії, то люди можуть звертатися до неї. Вона створена для допомоги залежним. Людина, яка вживає може туди приходити і здобувати «чистоту від наркотиків». Існує 21 рекомендація, прописана для того, щоб залежний міг вилікуватися. Якщо їх дотримуватися, то стовідсотково людина може змінити своє життя і надалі залишиться твереза.

Більш деградована людина, перебуваючи в соціумі, не зможе самостійно її виконати. Тому кращий варіант – реабілітація, пройти певний період ізоляції, терапевтична спільнота.

- На вашу думку, чи існує спосіб запобігти наркозалежності, особливо серед молоді, підлітків?

- Існує. Буду банальним – це сприятлива психологічна атмосфера у родині. Підлітки, навіть підсвідомо, вимагають уваги. І коли дитина приходить до мами чи тата з проханням вислухати її, із наміром розповісти про якість свої успіхи чи негаразди, а ті ігнорують її, списуючи на зайнятість, втому чи інші речі, дитина йде на вулицю, де вона шукає підтримки. Здебільшого, ця так звана «підтримка» може перерости у величезну проблему як для дітей, так і для батьків: наркотики, алкоголь, кримінал.


 

Розмовляла Наталка Іванюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ