Незважаючи на пандемію продовжуємо знайомити Вас із колекцією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
У збірках Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького окремої уваги заслуговує такий вид естампної графіки, як антимінс, який можна вважати першою українською великоформатною гравюрою.
Колекція антимінсних гравюр XVII — XIX ст. (близько 500 одиниць) унікальна за якісним та кількісним складом. Переважно датовані, із вміщеною присвятою єпископам, антимінси дають змогу простежити зміну стилю, сюжетного ряду та виникнення нових технічних засобів у давньоукраїнській станковій гравюрі. Антимінс, символізуючи відкупну жертву Христа Спасителя, став важливою умовою служіння Літургії у храмі. Виготовлений професійними граверами, завдяки сюжету і народному потрактуванню образів, мав потужний емоційний вплив.
У 20 —40-х рр. XVII ст. переважають композиції двох типів: «Христос — Цар слави» та «Не ридай мене, мати». Пізніше з’являються сюжети «Покладення до гробу», «Оплакування», на зразок латинської «Пієти», вони щоразу зазнають різноманітних авторських інтерпретацій.
Одними з найяскравіших пам’яток антимінсної гравюри є твори гравера Іллі (у колекції НМЛ є три його антимінси). Вони вирізняються підкресленою емоційністю образного ладу, переконливим переданням руху. Новаційні введення цього майстра у загальну композицію краєвиду і багатої орнаментики з часом розвинули інші українські майстри. До кінця XVII ст. антимінси виконувалися у техніці деревориту і друкувалися на полотні, у пізніший період — на міді та шовку.
Значний вплив на розвиток іконографії антимінсу мали Никодим Зубрицький, а згодом Іван Филипович та Йосиф Гочемський, які створили новий тип антимінсу, зорієнтований на зразки західноєвропейського бароко та рококо. Твори їх авторства є окрасою колекції.
Також запрошуємо відвідати Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького у віртуальному 3D турі за посиланням.
