Голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка та голова обласної ради Петро Колодій узяли участь в урочистостях з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Лемика, повідомила прес-служба ОДА.
У суботу, 4 квітня 2015 року, біля пам'ятника Миколі Лемика у с. Солова Золочівського району відбулися урочисті заходи зі вшанування пам’яті українського політичного діяча. О 14:00 розпочався молебень за Україну та віче, присвячене 100-річчю від дня народження Миколи Лемика.
У рамках святкувань також проведено літературно-мистецьке свято за участю художніх колективів Золочівщини.
Довідка
Микола Лемик народився 4 квітня 1915 року у селі Солова Перемишлянського повіту на Львівщині (тепер Золочівський район). До ОУН юнак вступив у 1932 році, коли навчався в українській гімназії у Львові.
Провід українських націоналістів 3 червня 1933 року на Берлінській конференції ухвалив здійснити замах на працівника радянського консульства у Львові. За задумом, виконавець мав здатися польській поліції і на судовому процесі пояснити мотиви свого вчинку: привернути увагу світу до голодомору в Радянській Україні. Цей акт згодом назвали “постріл на захист мільйонів”.
Лемик під вигаданим прізвищем Дубенко зайшов до консульства у суботу 21 жовтня 1933 року близько 11:30. Увійшовши до кабінету, він побачив людину, не подібну за описом, що йому надала ОУН, на консула. Микола Лемик сказав, що бажає розмовляти з консулом. Мовляв, хоче провідати сестру в УРСР, від якої отримав запрошення. На прохання показати його, юнак вийняв зброю і сказав, що це кара ОУН для нього – представника більшовицької Москви, за смерть мільйонів українців. І двічі вистрелив. Уже під час судового процесу Лемик дізнався, що застрелив секретаря консульства Олексія Майлова. Лемик вийшов у приймальню і побачив охоронця, який зачиняв двері до однієї з кімнат. Юнак вистрелив і поранив його. Після цього Лемик намагався вийти з приміщення, але не зумів відчинити двері.
Судовий процес над ним відбувся у Львові 30 жовтня 1933 року. Зацікавлення справою було надзвичайно велике. Захищати атентанта зголосилися усі українські адвокати у Львові на чолі з доктором Костем Левицьким. Останній, до слова, у 1918 році став Президентом Державного секретаріату (уряду) Західноукраїнської Народної Республіки. Польський суд не погодився, щоб оунівця-терориста захищало так багато відомих юристів – остерігалися зіпсувати радянсько-польські відносини. Допустили тільки докторів Володимира Старосольського, Степана Шухевича і Степана Біляка. Висвітлювати цю подію до Львова з'їхалося три десятки журналістів.
Миколу Лемика засудили до смертної кари, яку, зважаючи на його юний вік (за польськими законами повнолітніми вважали осіб, яким виповнився 21 рік), замінили на довічне ув'язнення. Просидів він за ґратами шість років. На волю вийшов восени 1939 року – після того, як Німеччина і Радянський Союз захопили Польщу.
Коли розпочалася німецько-радянська війна, 30 червня 1941 бандерівці проголосили у Львові “Акт відновлення Української держави”. Згодом на схід України вирушили три похідні оунівські групи. Микола Лемик очолив Середню похідну групу ОУН. У жовтні 1941 року гестапівці заарештували його і розстріляли у Миргороді, але місце поховання дотепер нікому не відоме.
