Сьогодні, 17 вересня, помер Роман Іваничук, український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання, Заслужений працівник культури України, Герой України. Повідомила прес-служба Львівської міської ради.
Романові Іваничуку було 87 років.
Громада Львова висловлює співчуття родині та близьким.
«Наша країна тримається на таких людях, як Роман Іванович. Справжній патріот, який і словом, і ділом будував незалежну Україну. Співчуваємо і сумуємо разом з родиною», - зазначив Андрій Садовий, міський голова Львова.
Поховають Романа Іваничука на Личаківському кладовищі.
Деталі буде повідомлено пізніше.
Довідка.
Роман Іванович Іваничук - український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990–94). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.
Народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді - територія Республіки Польші), в сім'ї учителя; його дядько — Михайло Іваничук, вчений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА.
У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на українську філологію, але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього був написаний донос і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». Відслужив 3 роки в армії (в Азербайджані) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті, який закінчив у 1957 році. Поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника,Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
У 1961 році переїхав до Львова, від 1963 працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (від 1990 р. —«Дзвін»).
У 1968 р. вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.
Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора.
У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Нагороди
Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність.
Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста.
Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність.
У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.
Твори:
збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
роман «Край битого шляху» (1962);
збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
збірка новел «Дім на горі» (1969);
збірка новел «Сиві ночі» (1975);
повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
збірка новел «На перевалі» (1980);
роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
повість «Сьоме небо» (1985);
роман «Шрами на скалі» (напичаний 1984—1986 др. 1987);
роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
роман «Бо війна війною» (др. 1989);
роман «Орда» (др. 1992);
«Вогненні стовпи» (2006);
«Хресна проща» (2011);
«Торговиця» (2012)
