Остання зв'язкова УПА Надія Свирид, яка родом із с. Сильне, відсвяткувала 95-річчя.
Як повідомили в пресслужбі Луцької районної ради, протягом останніх дев' яти років вона проживає у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання Центру надання соціальних послуг Ківерцівської міської ради в с. Тростянець.
Саме там ювілярка приймала сьогодні вітання від голови Луцької районної ради Олександра Омельчука, радника голови Юрія Ройка, голови Ківерцівської громади Олександра Ковальчука та голови Цуманської громади Анатолія Дорошука.
Посадовці побажали Надії Омелянівні міцного здоров’я на довгі роки.
"Я зворушений історією життя Надії Омелянівни. І попри усі випробування долі, довгі роки каторги Надія Свирид носить Україну в серці. Чує гімн і одразу встає, між хустками зберігає жовто-блакитний стяг... Це взірець наслідування для нас всіх", - сказав у вітальному слові голова Луцької районної ради Олександр Омельчук.
Надія Свирид щиро подякувала за вітання та подарунки.
" Більше десяти років я прожила у Росії, Монголії, людей бачила всяких... Вже дев'ятий рік живу тут, бо осталась одна, не було з ким доживати, і тут такі хороші люди є, вони мені стали як рідня. Я щаслива! Хоч оставила дому, все, що мала. Добре мені тут. А добро то головне в житті, як і здоров'я. Я ще трохи ворушусь, правда трохи оглохла... Виписала собі газету, "Кобзаря" купила - читаю... Щиро дякую всім, хто зібрався сьогодні коло мене. Я дуже щаслива. Ще така не була ніколи. А ні ще така була щаслива, як освободилася", - розповіла Надія Омелянівна.
Надія Свирид пережила чимало випробувань: у 19-річному віці її ув’язнили на 10 років за співпрацю із українськими повстанцями за статтями «Измена родины» і «Пособничество бандитам».
Перший каторжний досвід здобула на Донбасі, після чого політичних каторжанок повезли на Сибір. Надія Омелянівна потрапила в місто Тайшет Іркутської області, яке «славилося» на весь Радянський Союз особливо жорстокістю: тендітні дівчата валили вікові сосни.
Згодом була Монголія, де жінки-каторжанки прокладали залізницю, щоб вивозити нею в Союз худобу.
Але незважаючи на важкі випробування долі, Надія Омелянівна не втратила віри в людей та безмежної любові до рідної країни, яку несе протягом усього життя.
