Не стало письменника Івана Драча. Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив син письменника Романа Лубківського Маркіян Лубківський
Драч Іван Федорович — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006). Народився 17 жовтня 1936 у селі Теліжинці Тетіївського району Київської області.
Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочний відділ. Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади. Член КПРС в 1959-1990 рр.
До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились.
Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.
На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою. З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ".
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38 % виборців. З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.
Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Член Спілки письменників України з 1962. За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав. Голова Комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».
Помер 19 червня 2018 року у віці 81 року у лікарні "Феофанія" після важкої хвороби.
Нагороди
1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
1983 — Державна премія СРСР
16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.
21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.
19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії[5]
17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність[8]
6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Видані книги
Поезії: Соняшник (1962); Протуберанці серця (1965); Дихаю Леніним (1965); Балади буднів (1967); Поезії (1967); До джерел (1972); Корінь і крона (1974); Київське небо (1976); Дума про вчителя (драматична поема, 1977); Сонячний фенікс (1978); Сонце і слово (1978); Американський зошит (1980); Січнева балада 1924 року (1980); Шабля і хустина (1981); Драматичні поеми (1982); Київський оберіг (1983); Соняшник (1985); Теліжинці (1985); Храм сонця (1988); Противні строфи (2004 / 2005).
Інші твори: Збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970); Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
Автор сценаріїв фільмів: «Криниця для спраглих» (1964); «Камінний хрест» (1968); «Іду до тебе» (1971); «Пропала грамота» (1972); «Дід лівого крайнього» (1974); «І в звуках пам'ять відгукнеться...» (1986); мультфільму «Крила»; «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983); «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.); «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.); «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.
Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.
І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).
Джерело - Вікіпедія
