18 лютого у «Слово і голос» відбудеться презентація проекту «Читаємо Кассандру. Свідчення слова. Світ Лесі Українки», це друга зустріч з публікою.
Це робота режисера Сергія Ковалевича, вона розпочалася у "Слово і голоС" в 2020-му у формі онлайн-семінарів з читання і відчитування акторами тексту Лесі Українки. Наступним кроком, у 2021-му, стала робота режисера з актрисою Яриною Тарасюк над виставою «Кассандра».
«Наміри протягом вже більше віку вмістити театральні ідеї Лесі Українки в існуючу на момент машину театру, переважно зазнають художнього краху, за винятком окремих подій-казусів, які тільки увиразнюють логічну помилку і закладену від початку неспроможність самого наміру, - говорить режисер. - «Леся не сценічна», «занадто література для читання», «о! аристократичне!» - ніби-то добросердечні ах-глупоти і таки надто нерозумний вирок, з яким мовчазно погодились, здається, ще за життя генія. І діючий театр продовжує або інтерпретувати, або адаптувати під свої інтереси і обмеження, або навіть нахабно і відкрито користати з імені - «як же, наше, ми повинні!…».
Обличчя Лесі на банкнотах і на модних спідницях, зшитих до чергового ювілею, ніяк не сприяють зміні цієї невтішної ситуації. Все це для того, щоб не читати ТЕ, ЩО НАПИСАНО і ТАК ЯК НАПИСАНО автором. Власне, лінь душевна, аби нічого не робити. Бо, цілком логічно, не може велике світом вміститися в здичавіло маленькому, навіть якщо до нього додати сучасні ліхтарі разом з комп’ютерною графікою.
Театр Лесі Українки не може вміститися у вже існуючі таким чином кримінальні художні схеми, схеми ресентименту, - він сам є зміна парадигми театру, потребує цілковито інших підходів і намірів, іншого типу актора, а насамперед поваги і любові, тобто науки у первісному сенсі цього слова, до світового генія Лесі - драматурга і мислителя.
Український театр повинен дорости до Лесі Українки - нічого особистого, ясний діагноз і щире побажання - змінити моделюючі художні уяви,» - Сергій Ковалевич
Робота проекту проходить в рамах метапроекту «Блакитна Троя», започаткованого Сергієм Ковалевичем і Наталією Половинкою на фестивалі «Древо» у Львові в театральному центрі «Слово і голос» в вересні 2018 року. Метапроект «Блакитна Троя» передбачає водночас як освітню програму - майстерні, лекції і семінари, так і низку вистав, матеріал для яких складає українська класика: Сковорода, Шевченко, Леся Українка, Стус та кращі взірці сучасної драматургії. Головна мета проекту - відтворення, або ж археологія художнього аристократичного тону і мови в полі української культури.
Перша презентація проекту відбулася у жовтні минулого року.
«Це перформативний акт, наче простий у своїй суті і майже нереально складний: прочитати текст, не додаючи від себе, а „віднімаючи” себе, - говорить мистецтвознавиця Марія Ясінська. - Прочитати, розуміючи у кожному моменті, про що йдеться. Прочитати, вкладаючи ритм у своє дихання, а значить вдихнути живе повітря у інтелектуально сконструйовану річ, і цим самим її оживити.
Я сьогодні під час „Кассандри” думала про імпровізації Шопена, про „теорію тону” Міцкевича. Про „тон” як про щось, що пронизує людину і змушує її звучати та поводитися певним чином. Визначає її присутність.
Хотілося побути довше у цій зосередженій щільності слухання. Фото не зробила. Чорна глуха сукня немов ряса Арто з „Жанни Дарк” Брессона залишає лише обличчя та пальці. Промінь світла. Дерев’яний поміст. Але очі можна закрити, бо визначає все голос. «Слово і голос», Наталія Половинка дякую за «дух_модернізму».
