9 серпня 1942 року у Києві відбувся футбольний матч-реванш між місцевою командою Хлібзаводу №1 «Старт» (до складу якої входили футболісти довоєнних клубів «Динамо» та «Локомотив») та командою «Флакельф», до якої увійшли німецькі солдати. Матч закінчився перемогою киян з рахунком 5:3.
За кілька днів деякі учасники матчу потрапили до Сирецького концтабору. Сталося це, як подає дослідник історії київської футбольної команди «Динамо» Георгій Кузьмін, не через футбольну перемогу, а через те, що директор Українського стадіону Георгій Швецов нагадав окупантам про енкаведистське минуле гравців «Старта» (команда «Динамо» належала до НКВС).
Ще через півроку деяких футболістів було розстріляно. Знову ж таки – не через футбол, а через те, що 23 лютого 1943 року підпільники спалили механічний завод «Спорт», куди німці привезли сто саней для оковування. У відповідь німці влаштували показовий розстріл в’язнів Сирецького концтабору. За нещасливим збігом обставин, до числа заручників потрапили і троє динамівців: Клименко, Кузьменко, Трусевич. За інших обставин загинув у катівнях поліції безпеки та СД Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.
Після звільнення Києва одна з фронтових газет розповіла про футбольні матчі в окупованому Києві. Народження міфу «благословив» і відомий письменник та пропагандист Лев Кассіль, який вперше назвав його «матчем смерті», заявивши, що німці розстріляли усю команду, яка не захотіла програти. Цій темі були присвячені літературні твори та кінофільми.
У Німеччині з цього приводу у 1974 році прокуратура Гамбурга порушила кримінальну справу. Втім, у 2004 році її було закрито через безпідставність звинувачень.
