Славік Іванейко воював у Мар’їнці, на посту «Центр-1». 8 місяців воював. А до того 2 місяці під Маріуполем. А до того майже півроку вчився воювати на полігонах. І таки добре навчився, бо сепари лютою ненавистю ненавиділи його ДШК, щоразу зосереджуючи на ньому вогонь своїх кулеметів та гранатометів.
8 місяців, практично кожного дня ворог намагався вбити Славіка, та його кулемет бив у відповідь, не замовкаючи.
Маса ДШК разом з триногою – 110 кг, важкі короби, цинки з боєприпасами. Носити це все доводилося і в дощ, і в сніг, і коли ожеледиця, що на ногах годі встояти. Почала боліти спина, потім біль почав віддавати у ногу.
У Красноармійську Славіку діагностували хребцеву грижу, але лікувати відмовились. Треба було робити операцію, а це складно, дорого і боєць надовго з передової піде. Сказали: «Підеш на дємбєль - долікуєшся».
Славік послухав і мужньо, без скарг і нарікань довоював до кінця. Звільнившись, він прийшов у Львівський військовий шпиталь по допомогу. А там герою сказали: «Чоловіче, ти тепер цивільний. Хочеш в нас лікуватись, плати гроші». І назвали суми, від яких у Славіка аж у голові запаморочилося.
І от цікаво мені, чи це дійсно в нас законодавство таке, і людина яка ціною свого здоров’я, ризикуючи життям, захищала державу, а тепер виявляється державі непотрібною чи то у Львівському шпиталі такі внутрішні правила?
Влад Якушев.
Гал-інфо просить керівництво Львівського військового госпіталю надати коментар з цього приводу.
На фото Славік у першому ряді, другий зліва. Світлина зроблена після нагородження. В Ярослава нема державних нагород. Чомусь вирішили, що не заслужив. Перед Новим роком ротний Панда вручив хлопцям нагороди, які виготовили для них волонтери.
