Давня ікона Преображення Господнього, яку датують XIV ст. є цінним надбанням Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
У музеї є ще ціла колекція ікон з особливою історією.
Одна із найбільш архаїчних ікон у колекції музею походить із незбереженого храму у селі Спас (Старосамбірський район, Львівщина, - ред.). Це ікона Преображення Господнього, яка перебувала у Свято-Преображенському монастирі, ймовірно заснованим князем Левом Даниловичем у ХІІІ ст.
У с. Спас був дуже давній монастир, який пов’язують ще із князем Левом. Як стверджують історики, саме у цьому монастирі останні свої роки життя провів сам князь Лев, на честь якого заснували місто Львів. Ми не знаємо, де він похований - чи в Лаврові (село поруч), чи у Спасі, але відомо, що в останні роки він став монахом. Ікона походить з монастиря, але монастир був закритий і церква також. Цю ікону перенесли у сусіднє с. Бусовисько (Старосамбірський район Львівської області, - ред.). Вона відома, як ікона Преображення із Бусовиська.
Ікону Преображення із Бусовиська датують XIV ст. Це перше зображення Преображення Господнього в українській іконі. Це храмова ікона. Вона надзвичайно монументальна, велика за розмірами, які ще більш оптично збільшує зображення скелястих гір. Але одночасно ікона мініатюрна. Якщо звернутися до трактування ликів, зображених на іконі, до трактування елементів зображених на горах, квітів та тварин, то це тонке та мініатюрне письмо. Вміння поєднати велич мініатюрного та монументального характерне для українських ікон XIV - XV ст., особливо такого високого рівня. Вона створена кимось із монахів, бо давні ікони ніколи не підписували і не ставили на них дат, адже вважали, що писання ікон – це богоугодне діло, і що Бог є інспіратором зображення, а при написанні ікони рукою іконописця водить Святий Дух. Власне, перші іконописці були переважно з монастирського середовища.
Ікона Преображення Господнього також вражає містикою. Христос не стоїть на горі, а зображений у невагомості, бо показав свою Божественну суть. Білий одяг і лице сяє, як світло. Від нього виходять промені і сягають до трьох улюблених учнів Петра, Якова та Івана. На жаль, ікона внизу пошкоджена, але однаково вражає своєю монолітністю і витонченістю у барвах і в пластиці, формі і в духовній наповненості. Маємо шедевр, який є одним із найвідоміших в українському іконописі.
Це дар митрополита Андрея Шептицького, вона у 1913 році потрапила до нас і в музеї перебуває вже більше як сотню років. За цей час ікона постійно була в експозиції на чільному місці. Експозиції у нас змінюються, але ці ікони залишаються ключовими, бо є окрасами музею.
