Вчора, 7 січня, у честь світлого свята Різдва Христового Архиєпископ Львівський Ігор Возняк відслужив урочисту Божественну Літургію у Соборі святого Юра.
Зокрема, у своїй проповіді Архиєпископ Львівський наголосив на проблемі заробітчанства, яка дуже гостро проявляється саме в час такого сімейного свята Різдва Христового. Також він висловив надію, що найближчим ситуація в країні покращиться і українці ні не матимуть потреби покидати свої домівки заради заробітку в чужій країні. Про це “Гал-info”розповів прес-секретар Архиєпископа Львівського о. Олег Панчиняк.
Різдво Христове належить до великих християнських, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями, цього дня народився Син Божий – Ісус Христос, якому люди поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще Колядою.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня – хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем.
У Х столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та щедрування. Коляда – це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну.
Першими оповісниками народження Христа у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з’являтися представники чоловічої статі.
Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят - дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день приходить Різдво, у такий же день слід починати збір врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай.
Переддень Різдва - Святвечер (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов’язково стояли 12 страв: грибні, ягодні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю - найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.
Згодом починалося різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на святковому столі була свіжина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене м’ясо, холодець, інші традиційні українські страви.
Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. З’їжджалася уся родина й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Надвечір село знову оживало – починалося колядування. У різних регіонах воно проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого дня свят. Готувалися до цього заздалегідь - виговляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедя. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана - хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнялися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та іхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров"я на многії літа. Відомі класичні колядки "Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".
Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом - маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. Одна частина була пов’язана з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ