Слухай онлайн
Cуспільство

Велика європейська п'ятірка Чорнобильського заповідника

Видовий склад хребетних тварин Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника (далі – ЧРЕБЗ) налічує майже 300 видів. Це ссавці, риби, амфібії, плазуни та птахи. Усі вони цікаві та важливі для довкілля. Інформація надана Державним агентством України з управління зоною відчуження.

Утім, для презентації широкій громадськості використовують види-символи - тих представників тваринного світу, які є об'єктами першочергової уваги, зокрема в галузі охорони природи. В нашому випадку – це блискуча європейська п’ятірка великих ссавців – ведмідь бурий, зубр або бізон європейський, рись євразійська, вовк та лось. Чому саме вони? Бо Чорнобильський заповідник – це, переважно, резерват європейської лісової фауни.

Європейська п’ятірка виникла як аналог «великої африканської п’ятірки» - лев, леопард, слон, носоріг, буйвол та стали символами дикої, екзотичної та небезпечної природи цього континенту.

Європейська велика п’ятірка теж включає види, що підлягають охороні.

Рись євразійська

Колись рись була звичним для Полісся звіром, але через знищення лісів і пряме переслідування її людиною ще в ХІХ ст. стала рідкісною, а на початок ХХ ст. і зовсім зникла. Браконьєрство, фрагментарність ареалу та збіднення кормової бази призвели до тривалої депресії виду. Залишилися лише поодинокі історичні свідчення короткочасної появи тварин в Україні. 

Про повернення рисі у наші ліси стали говорити лише в останнє десятиріччя. Фото та відео зі встановлених пасток дозволяють стверджувати, що цей рідкісний вид повернувся до колишніх місць проживання. 

Найбільш виразно це помітно на територіях, які збезлюдніли після аварії на ЧАЕС. Першу появу рисі зафіксовано в Поліському державному РЕЗ (Білорусь) 1991 року. На українській ділянці зони відчуження вчені вперше зафіксували рись 2000 року. Було виявлено 10 особин звіра на території в 500 кв.км. 

З 2012 року й по сьогодні фотопастки, розставлені науковцями у зоні відчуження, надають про цю тварину більше інформації. Доведено, що цей великий хижак водиться практично на всій території нашого заповідника, включаючи території навколо населених пунктів. Великі угрупування звіра спостерігали в районі сіл Старі Шепеличі, Чистогаловка, Вільча, Денисовичі, Паришів, Ладижичі, Теремці. На деяких ділянках рись зустрічається рідко.

Рись - автохтонний вид даного регіону. Факт самостійного повернення й помітний приріст чисельності вказує на те, що умови зони відчуження повністю відповідають біологічним потребам тварини. Адже негативний вплив людини (господарська діяльність, браконьєрство) щодо рисі та тварин, які є для хижака кормовою базою, зведено до мінімуму. 

Величезна територія, розмаїття біотопних умов, багата кормова база (косулі, зайці, тетеруки, рябчики та ін.) зможуть забезпечити формування самопідтримуючої популяції.

Зубр, або Бізон європейський

Зубр – звичайний, хоча й малочисельний, вид давніх поліських пущ. На території Прип’ятського Полісся зубр існував сотні років. Проте повністю зник уже в XVIII ст. 

Нині на території Східної частини Європи у природних умовах зубри мешкають в Польщі та Білорусі. У Поліському державному радіаційно-екологічному заповіднику перебуває майже 120 тварин. Саме вони періодично з’являються на території Чорнобильського заповідника. 

Спроби відновити популяцію зубрів на українській території були невдалими. 1998 року до зони відчуження було завезено двох тварин (самицю й самця), яких тримали в акліматизаційному вольєрі. На жаль, ця пара загинула. 

Вперше сліди зубра (екскременти) на українській території зони відчуження були знайдені у квітні 2012 року під час обстеження лісових масивів Луб’янського лісництва. У березні 2015 року на одній з ділянок цього ж лісництва фотопастка зафіксувала дорослого бика. Протягом 2015-2016 років фотопастки 19 разів фіксували появу зубра в секторі між с. Бовище, Красне, Товстий Ліс. 

14 серпня 2018 року експедиційна група вчених з Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника та Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології в секторі між с. Ладижичі, хуторами Золотніїв та Заглиб’я (що набагато південніше від вищезгаданих місць фіксації) знайшла сліди зубра – його свіжі екскременти. Щоправда, відстежити напрям руху тварини по сліду тоді не вдалося. 

Для комфортного існування зубра необхідні великі простори. Власне територія Чорнобильського РЕБЗ відповідає всім біологічним умовами для постійного перебування та розмноження цього рідкісного для Європи виду тварин. 

Український вчений І.Т.Сокур у свой книзі «Історичні зміни та використання фауни ссавців України», (Київ 1961) наводить такі дані: «Життя цих тварин становить в середньому 40 років. Статевозрілими вони стають після трьохрічного віку, а розмножуватися починають лише на шостому році життя. Після дев’ятимісячної вагітності самки народжують одне теля. Якщо врахувати, що здатність зубриць до наступного року настає через 2-3 роки, а тривалість їх життя на 10 років менша ніж у самців, то весь приплід від однієї самки за все її життя при самому вдалому збігу обставин буде становити...16 (голів)».

На думку фахівців, на територіях Чорнобильського та Білоруського заповідників потенційно може існувати декілька сотень зубрів, що є необхідною умовою для їхнього порятунку як виду. 

На сьогодні обидва заповідники можна розглядати як перспективний осередок вільного великого угрупування зубрів, що відповідає цілям і завданням міжнародної програми збереження виду. 

Учені Чорнобильського заповідника з оптимізмом прогнозують, що дикий європейський бик, за умови належної охорони та контролю, зможе стати звичайним компонентом зоокомплексів українського Полісся.

Ведмідь бурий

В історичні часи ведмідь бурий зустрічався по всій території України - від поліських лісів до дніпровських пісків та гірського Криму. Втім, протягом XV-XX ст. чисельність та розповсюдження цього виду поступово скорочувались. На думку науковців, цьому було дві основні причини: пряме переслідування ведмедя як хижака і зменшення, внаслідок вирубування, лісових масивів, які є його основним місцем мешкання. На початок XX-го ст. представники цього виду збереглися лише в карпатському регіоні. На Поліссі усі особини зникли наприкінці XІX– початку XX ст. 

Перші сигнали про появу ведмедя на території зони відчуження з’являються на початку 90-х років. Інформація надходить як з української, так і з білоруської ділянок зони відчуження (Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник). На білоруській території систематично спостерігати цього звіра починають з 2003 року, а в 2007-му білоруські колеги фіксують появи самиці з двома ведмежатами.

У 2003 році на українській ділянці зони відчуження працівники ДСВКЛП «Чорнобильліс» вперше знайшли сліди ведмедя. Впродовж наступних десяти років фахівці подекуди відзначали ознаки перебування звіра: подряпини на деревах, сліди. 

2014 року, в ході британсько-українського проекту дослідження біорізноманіття, в зоні відчуження було встановлено велику кількість автоматичних фотопасток. У жовтні цього ж року одна з них зафіксувала бурого ведмедя. Таким чином, науковці змогли твердо сказати: «Бурий ведмідь на території зони відчуження існує, це доведено».

Впродовж наступних трьох років фотопастки зафіксували ще 16 разів появу ведмедя, а в липні 2018 року фахівцям Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології вдалося зафільмувати грізного хижака на відео.

Усе це була фіксація одиноких тварини, які, здебільшого, зустрічались біля кордону з Білоруссю. Аж ось на початку серпня 2018 року працівниками єгерської служби ЧРЕБЗ виявлено сліди бурого ведмедя поблизу с. Черевач, що за 9 км на південь від міста Чорнобиль. Звір переходив автодорогу Дитятки - Чорнобиль зі сходу на захід, залишивши на піщаному острівку перехрестя доріг чіткі сліди усіх чотирьох лап. За словами науковців та єгерів, тварина ще жодного разу не заходила у ці місця й не наближалась так близько до міста.

Загалом, з початку цього року зафіксовано - за даними єгерської служби - близько 10 випадків присутності ведмедя на території Заповідника. Однак офіційно контактів цього звіра з людиною чи його виходу до місць розташування підприємств зони відчуження, заселених територій не зафіксовано.

Дослідженням ведмедя займаються фахівці Чорнобильського заповідника, Міжнародної радіоекологічній лабораторії Чорнобильського центру та зоологи Київського зоопарку. Попри невеликий масив даних, який є сьогодні у розпорядженні спеціалістів, можна стверджувати, що ці звірі не мають якихось біологічних особливостей, пов’язаних з дією радіаційного фактору.

На сьогодні учені не можуть стверджувати, що на території заповідника є стабільна група особин цього виду. Скоріше всього, ми спостерігаємо процес освоєння видом нових ареалів.

Величезна територія (більше 450 000 га разом із сусіднім білоруським заповідником), умови та кормова база відповідають біології цього звіра. На думку вчених, у майбутньому на території двох заповідників може комфортно проживати близько 40 ведмедів.

Лось

Лось – типовий, один з найбільших за розмірами й відносно численний звір на території Чорнобильського заповідника. Споконвіку найбільше лосів проживало саме на Поліссі. Але вже на кінець ХІХ ст. їхня кількість різко знизилася. 

В 1938 році український зоолог О.О. Мигулін писав про лося, що «...цей звір минулої фауни України і в останній час зберігся лише в одиничних екземплярах на півночі Київської та Черніговської областей». Щоправда, згодом лось дещо відновив свої ареали, кількість поголів’я тварин збільшилась. Але можливості відповідних екосистем ніколи не досягали природного максимуму. Часто науковці та прихильники дикої природи висловлювали своє занепокоєння долею лося як виду в Україні. 

Внаслідок утворення величезних територій після відселення людей із радіаційно-ураженої зони лосі стрімко збільшили свою популяцію. На сьогодні лось найбільш розповсюджений представник копитних. Саме його дослідники фіксують найчастіше на фотопастках.

Вовк

Вовк на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника – найбільш поширений хижий звір. Збільшенню його популяції сприяють як багата кормова база, так і відсутність жорсткого тиску зі сторони людини. 

Так, 1987 року на території зони відчуження нараховувалося лише три вовчі сім’ї й кілька звірів-одинаків. А вже за наступні 5-7 років їх чисельність зросла до 7 сімей. У цілому, багаторічні дослідження вказують на те, що чисельність вовка доволі стабільна – ті самі 7 зграй, які мають загальну чисельність 40-60 особин.

Вовки зони відчуження мають деякі екологічні особливості. По-перше, ці тварини не уникають, а навіть використовують штучні елементи ландшафту: дороги, полишені населені пункти та окремі споруди. По-друге, зміна часу активності – тут тварини активні не лише в ранковий період, а і впродовж всього дня.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...