Вона пішла тихо. Ми не чули з телебачення, що світ покинув ще один Боєць та Герой, журнали не публікували її фото, а у Facebook не було сотні репостів. Для когось УПА – то тренд, мода, слово із трьох великих букв. Для когось статистика, наукова, а для деяких матеріал для статті...
А насправді то люди, життя яких єдине і неповторне, як у кожного з нас. Підпілля було однаково жорстоким, як до чоловіків, так і до жінок. У першу чергу для більшості повстанців основним гаслом було "Воля або Смерть", інакшого у тісній криївці, коли навколо ні душі підтримки, се єдине, що лишається як віра, як Бог.
Повстанці вірили у те, що боролися і їх ідеї насправді перемогли. Єдине, що про боротьбу УПА за Українську Державу забувають і сприймають данину Незалежності, як ту, що впала з неба на землю. І замість великої вдячності, натовпу журналістів біля їх хати, вони чують те, що більшість забула ціну волі і свободи.
Вона дійсно пішла тихо. І у мені вирує егоїстичний щем: чому вона не дочекалася мене? Я ж збиралася на другі вихідні квітня, ось вже скоро, планувала, хотіла поїхати, повернувся би хлопець з ротації і гайнули би до неї - а нема... і ніби "Квітка" сміється з неба до мене.
Про що йде мова ви спитаєте? 3 березня 2017 р. - у вічність відійшла Василина Петріянчук-Домнюк, медсестра УПА "Квітка". Похована у рідному селі Стебні Верховинського р-ну.
У сій новині є біль сьогодення. Бо не на ті події, не на тих людей роблять українці наголоси сьогодні. Припиніть писати для Європи, Америки, Росії, напишіть до себе, про себе, про тих, хто був до вас. Досить наживатися на критиці і сим себе позиціонувати як "об'єктивні" фахівці.
Хочеться наших Героїв чути, бачити їх очі з екранів телевізора, ноутбука. Хочеться їхніх історій, а не інтерпретації. Вони ще живі, поодинокі є, то спитайте у них правду і не треба нічого вигадувати. Найвище мистецтво і найкраще творіння - то людина. То ж пізнавайте її!
Марина Мірзаєва, історикиня (м. Боярка)
