Ливарною справою Микола Бляшик захопився два роки тому
У селі Верхи, що у Камінь-Каширському районі на Волині, 19-річний Микола Бляшик взявся за відновлення сімейного ремесла. Волинянин виготовляє посуд із алюмінію. Каже: використовує технологію, що в сім'ї ливарників передається з діда-прадіда.
Про це пише Суспільне.
Ливарною справою Микола Бляшик захопився два роки тому. "Я ллю баняки, сковорідки, форми на хліб, гусятниці. Дуже багато виробів виливав.Можна все вилити, аби дай форму", — говорить чоловік.
Найпростіший виріб, з тих, що виливає — це сковорідка.
"Розпалюю піч, підготовлюю алюміній. Його беру в металобазах, або в людей старі баняки, все, що старе. Шлак викидається, він вигорає повністю у великій температурі в печі. Остається чистий алюміній", — говорить майстер.
Поки розтоплюється метал у печі, Микола готує форму, в яку його виливатиме. Каже: це найкропіткіша частина процесу. Для цього використовує дві дерев'яні рамки та попередньо зволожений водою пісок.
"Це не простий пісок, — додає волинянин, — Його де копати знають тільки старші люди. Він глинястої основи. Якщо буде поганий пісок, то наверх підніметься алюміній, випархне все наверх".
На його посуд під час повномасштабної війни попит збільшився розповів ливарник. З його слів, це давнє ремесло він планує розвивати.
"Баняки треба, таке, щоб воно в грубку підходило, то воно попит є на такі вироби. Плани є, щоб відкрити більшу ливарню, щоб найняти працівників, щоб воно розходилося по цілій Україні, щоб воно людям приносило пользу", — додає чоловік.
Батько Миколи Олександр Бляшик каже: 30 років тому у їхньому селі ливарник був у кожній хаті. Його цій справі навчав дядько, а згодом і він навчив пів села. Тепер цим ремеслом займається лише син.
Вміє виливати посуд і матір Миколи Тетяна Бляшик. "Помагала і чоловікові, і Колі. Знаю всю технологію, як робити, щоб воно було гладеньке", — говорить жінка.
Зі слів господині, свого часу це ремесло допомагало сім'ї прогодуватися. Чоловік мотоциклом возив продавати вироби до Білорусі.
Жителька села Верхи Марія Оліщук розповіла, що й нині використовує вилитий батьком посуд. Приготоване у чавунцях, як тут називають металеві ємності для печі, їй смакує ліпше.
"Сковородочки які хоч, чавунчики. Я весь час їсти варю в чавунчиках зараз. У печі теж чавунчик є. І каші, і борщі, і подліви, що хоч я роблю", — ділиться Марія Оніщук.
Як розповіла завідувачка відділу Волинського краєзнавчого музею Оксана Моренчук, виливати посуд із металу на Волині почали у 19-му столітті, З її слів, тоді усі вироби були із болотяної руди.
"Зосереджувалися майстри переважно там, де були поклади. Тобто Волинське Полісся. А уже у 40-50 роках ХХ століття почали використовувати уже не болотяну руду, а металобрухт, адже в післявоєнні роки було чимало металобрухту", — сказала етнографиня.
Рукотворне ливарництво, каже Оксана Моренчук, не протрималося довго, бо його витіснило заводське виробництво: "Ливарників дуже мало залишилося, але будемо вірити, що це ремесло збережеться".
