4 травня стартує п'ятий Всеукраїнський форум військових письменників. Учасники форуму вже традиційно зустрінуться з читачами не лише у Львові, але і в районних містах.
Один зі співзасновників форуму, полковник Збройних сил, військовий журналіст Володимир Скоростецький розповів про наповнення цьогорічного форуму, свою поезію після вторгнення та освічену націю, яка знає за що воює.
Пригадуєте, як виникла ідея проведення форуму? З чого все почалося?
— Ідея форуму виникла п'ять років тому. Часовий проміжок від ідеї до її втілення був дуже короткий. Фактично ми підготували й провели його за неповних три місяці. І я вважаю, що форум був визначною консолідуючої акцією в межах формування письменницької комюніті з тих, хто має армійський бекграунд. Водночас це платформа для обміну думок, демонстрації власних можливостей в літературі й для виявлення нових облич. Кожного року, окрім кістяка, який сформувався під час першого форуму, до нас доєднуються нові автори. І це тішить. Тому що українці — нація, яка пише і читає.
Тільки в нашому окопі можна зустріти українців, в яких на двох три вищі освіти. З протилежного боку там щонайменше буде три судимості.
У межах форуму письменники, поети щороку також відвідують громади Львівщини. Чи помічаєте, що кількість зацікавлених у військовій літературі читачів зростає?
— Це одна з об'єктивних ідей нашого форуму. Для того, щоб поширити ідею читання, популяризувати літературу, власне українське друковане слово, книга не мусить бути статичною, так само як і її автор, — вони мусять іти до свого читача. У наш час, надміру насичений різноманітною інформацією, для того, щоб тебе помітили, знайшли й цікавились, ти мусиш робити кроки.
Військова література не втрачала актуальності з 2014 року. Це і кількісний, і якісний показник, зважаючи на те скільки книг друкується. Йдеться про прозу, поезію, наукпоп. Ми не говоримо виключно про художній пласт.
За час війни у нас з'явились видавництва, у яких, щонайменше в співзасновниках є учасник бойових дій. Зокрема йдеться про київське видавництво "Діпа", харківське видавництво "Білка". На форум приїде директорка "Білки", волонтерка Ірина Білоцерківська. Поки її чоловік — співзасновник видавництва — воює, вона презентуватиме власні літературні доробки й розповість про роботу видавництва та ініціативу відправлення книг на деокуповані території.
Ми говоримо про дуже великий прошарок, де авторами є вихідці з армії, добровольці, волонтери.
Звісно, ми раді вітати тих, хто займається наукою і навіть маркетингом. Одним з таких гостей форуму буде Тарас Іщик. Це солдат, військовослужбовець 103 окремої бригади територіальної оборони, який розробив з нуля айдентику Збройних сил України. Усе графічне оформлення ЗСУ, яке ми бачимо на їхніх офіційних сторінках у соцмережах, шаблони грамот, подяк, навіть шрифти належать авторству Тараса. У минулому він артдиректор одного з найбільших видавництв України "Наш Формат". І я вважаю, що це також наша перемога. Тому що воювати треба красиво і потрібно вміти представляти власний імідж. Ми мусимо насичувати інформаційний простір на тільки якісним продуктом, а робити це красиво.
На цьогорічному форумі ви вперше виступатимете не лише як співзасновник ФВП, а і як поет та новеліст. Про що ваші твори крізь призму повномасштабної війни?
— Літературою я займаюся понад двадцять років, але це журналістська робота. Вона дотична до написання текстів на різну тематику і власних рефлексій без обмежень у жанрах. Але після повномасштабного вторгнення РФ для того, щоб якось виплеснути свої враження, реалізувати ці рефлексії, емоції, я почав писати вірші. Їх назбиралось майже на збірку, зараз вона в процесі підготовки й дизайну до друку.
Якщо говорити про сюжети, то це дійсно все продиктовано життям. Були події, епізоди в яких безпосередньо довелось брати участь, і вони лягли в основу тих віршів, які я читатиму й презентуватиму на форумі.
З 2014 року я на війні. Для мене бути на фронті це не щось нове, але такої війни я до цього ще не бачив. Настільки злобної, цинічної, холодної війни та настільки жорстокого ворога ми, певно, до 2022 року не могли уявити.
Ми знали, вживаючи не парламентську лексику, (але на фронті це прийнятно), що москалі пі**ри, але щоб настільки — уявити було складно.
Це стало реальністю після 24 лютого. У моїх віршах частково відображено, що вони [рашисти] собою являють, як воюють і наскільки героїчні наші хлопці й дівчата, які їм протистоять на різних напрямках і в різних форматах.
Під час свого виступу я хочу згадати тих, хто до нас не приєднається вже ніколи. Багато тих, хто відзначився своєю творчість в минулі роки й пішов захищати Україну, повернувся до лав своїх підрозділів, як, до прикладу Гліб Бабич, який загинув торік у липні під час артилерійського обстрілу. І, на жаль, таких постатей є багато. Юрій Дадак (Руф), який був би окрасою нашого товариства, але 1 квітня 2022 року він загинув під час мінометного обстрілу на Луганщині. Безвісти зниклий автор книжки «Спокійної ночі» нацгвардієць Максим Петренко. Для мене було відкриттям, наскільки у нього принизлива проза, дуже тепла і близька українській душі.
Є хлопці, які не зможуть приєднатися до нас, бо воюють. Влад Якушев, один зі співзасновників нашого форуму, у минулого піхотинець, зараз морський піхотинець. Саша Лисак, колишній нацгвардієць, для мене він один з маркерів в поетичній творчості. Якщо говорити про військову лірику, то кращого автора віршів важко знайти. Він автор кількох збірок і зараз воює в піхотній бригаді на Бахмутському напрямку. І як він сказав: "тут я потрібніший ніж у Львові".
Багато людей хочуть приїхати, але не можуть через бойові дії. Після перемоги збереться найбільший форум.
Зважаючи на масштаби цієї війни й кількість новоприставлених бійців, військових авторів також побільшало. На вашу думку, як давно українська військова література не сприймається як пропаганда?
— Ми й спочатку не говорили про військову літературу як про пропаганду. Ми говорили про цінності, які має плекати кожен громадянин. У мене в поезії є рядок "солдат — поет — громадянин". Три простих важливих нині слова. Ми говоримо про ті цінності, які потрібно фіксувати в собі для того, щоб залишатися вірним тим ідеалам, які ти плекаєш, і для того, щоб інші не зневірювались в наших загальних цінностях. У нас є держава, у нас є нація, у нас є країна, визнана в кордонах 1991 року. Це те, що втілює у двох словах девіз десантників, — понад усе. Це ми мусимо залишити, берегти, щоб колись передати наступним українцям.
У вітчизняній літературі можна знайти твори цивільних авторів про сучасну війну, пережиту ними чи героями їхніх оповідей. Яка відмінність цих текстів від того, що видають військові письменники?
— Ти можеш бути хорошим письменником, але у військового письменника рефлексія базується на пережитому. Ти власними ногами пройшов цей шлях, у тебе є кілька дірок у власній шкурі і ти точно пам'ятаєш, звідки вони взялися і час, коли ти їх отримав. До прикладу, до нас приїде Олександр Терещенко, письменник, воїн-десантник, який отримав поранення ще в Донецькому аеропорту. Людина пережила контузію, майже позбулася зору і двох рук.
У нього є автобіографічний роман "Життя після 16:30". 16:30 — це час, коли він оклигав, коли йому відтяли розтрощені вибухом руки й він вчився заново жити з цим. Більш життєрадісної людини, яка намагається жити активно, годі знайти. Це людина, від якої можна заряджатися життєвою енергією наче від батареї Tesla. У суботу, 6 травня, у львівському Будинку офіцерів відвідувачі зможуть переглянути документальний фільм за мотивами книги Олександра.
На відвідувачів також чекатиме благодійний ярмарок.
— Так, буде ярмарок. Домівка нашого форуму — Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука. Після 24 лютого книгозбірня працює не лише як бібліотека, але як потужний волонтерський хаб. Власне, там зібралось багато творчих людей і декілька учасників форуму, волонтери, також власне долучились до форуму, бо працювали там.
Нагадаємо, V Всеукраїнський форум військових письменників пройде 4-6 травня. Відкриття форуму відбудеться 4 травня о 18:30 у Бібліотеці Іваничука (пл. Ринок 9).
З детальною програмою можна ознайомитись за покликанням.
