12 серпня 1965 року член ОУН Антон Олійник ("Мрія", "Індус") здійснив свою третю втечу з виправного табору.
ʺВоля дає силу слабкимʺ – так можна описати Антона Олійника – сміливого патріота, дух якого не могла зламати радянська влада. Антон Якимович Олійник народився 11 лютого 1926 року на хуторі Березина в селі Друхова тоді Людвипільського району Рівненської області. У 1943 році юнак приєднався до ОУН. Спочатку пройшов декілька вишколів і виконував обов'язки зв'язкового, а згодом йому доручили читати лекції під час навчання членів ОУН. У 1944 році Антон Олійник на псевдо ʺМріяʺ (згодом змінив на ʺІндусʺ) отримав посаду керівника юнацтва району. З 1945 року Олійник виконував завдання при боївці охорони районного проводу. 30 червня 1947 року ʺІндусʺ був вперше заарештований агентурно-бойовою групою, що діяла під виглядом оунівців. Спочатку його привезли до в'язниці, де 22 дні утримували в карцері, а згодом військовий трибунал виніс вирок – 25 років позбавлення волі.
Антона Олійника етапували в Мордовські табори. Тут, змучений важкою роботою та нестачею їжі, чоловік схуд до невпізнання. Кожного дня він все більше прагнув вирватися з нестерпного місця. Вперше ʺІндусʺ утік в 1948 році. Проте його впіймали та кинули у карцер. У 1954 році Антон Олійник вдруге спробував утекти. З допомогою інших в'язнів ʺІндусʺ викопав 13- метровий тунель, яким вибрався на волю. Далі була довга дорога додому, кілометри, подолані на човні та потязі, і нарешті він дістався такої омріяної України. І знову та радість тривала недовго: через місяць Антона Олійника ще раз арештували та засудили на 25 років каторжних робіт.
Надалі Олійник перебував у Дубравному ВТТ Мордовські АРСР. Незважаючи на дві невдалі спроби врятуватися, ʺІндусʺ не переставав мріяти про свободу, про Україну, де навіть повітря солодше. Він спланував ще одну втечу, до якої ретельно готувався, записував адреси родичів ув’язнених, щоб мати де переховуватися на волі. І нарешті 12 серпня 1965 року, разом з товаришем Романом Семенюком, зробивши прохід в огорожі, Антон Олійник втретє втікає з табору. Він повертається в Україну, подорожує Києвом, Харковом, Львовом, Запоріжжям, Рівним, відвідує могилу Тараса Шевченка в Каневі, він ніби хоче якнайбільше побачити, відчути, ніби спішить надихатися тією рідною Україною. І це недаремно. 12 листопада 1965 року, через три місяці після втечі Антона Олійника знову арештували.
Була створена ціла бригада з 5 слідчих, які вивчали 12 томну справу ʺІндусаʺ, вдавалися до обману та фабрикування, щоб винести якомога жорстокіше рішення. 5 жовтня 1966 року Рівненська судова колегія у кримінальних справах ухвалила вирок – конфіскація майна і розстріл. Вирок виконано 6 лютого 1967 року в Києві. Так перестало битися серце Антона Олійника, нескореного і незламного патріота, якого не могли втримати високі тюремні паркани, бо в його серці жила Україна і до неї він завжди прагнув.
Нагадаємо, що нещодавно Гал-інфо опублікувало матеріал Богдана Волошина - ʺЗолота галицька провінція: Сасів - село біля витоків Західного Бугуʺ.
