Проект Локальна історія на своїй сторінці у Facebook опублікував спогади галичан про життя українців та євреїв на Галичині.
Під час польових досліджень нам часто розповідають про єврейські (жидівські) громади. У міжвоєнний час вони жили майже в кожному галицькому селі. Розказують, що євреї переважно були заможними і з українцями співіснували добре.
«Жидів було троха. Я знаю, з десять може… Наші люди за Австрії були бідні. А жиди так: був кравець, був швець, був торговельник. Всьо вони таким во займались» (Стефанія Лісна, 1926 р. н.). «Жиди любили ґендль. Хто в селі курив, а грошей не було, то дали пацанові яйце чи два, та й іди до жида – купи дзиґарів. І так жид давав, а потім возив кудись, у Стрий чи десь, і продавав ті яйця» (Ілько Драган, 1923 р. н.).
Згадують старожили і про релігійні традиції євреїв, які через відмінність від християнських привертали увагу інших мешканців сіл і містечок Галичини.
«Жиди більше були віруючі. Субота, то в них день вихідний, «Сабаш» називали. У п’ятницю, там всьо, що він в магазині торгував, чи що він там робив, як тільки перша зірка, він вже нічого не робив, навіть ключі виложив з кишені. А в суботу навіть не хотів запалити собі в кухні. Як хтось ішов дорогою, кликнув і він запалив їм в кухні. Така була їхня віра. Тверда була віра. І мали свій будиночок такий, так просто в хаті в жидів. І йшли собі там в суботу на богослужіння своє. Всі ходили в чорнім костюмі чи пальті чорнім і капелюх. А жидівки не ходили, тільки самі жиди, мужчини і хлопці» (Наум Бакович, 1926 р. н.). «Була божниця в нас, ми діти, то йши дивитися, як жиди правят. Рабин був вбраний в таких штанах коротких. А на чолі мав таке, як календар квадратовий, «приказання» то називали, і правив. А ми заглядали, а жиди не хотіли, щоб ми заглядали і нас виганяли» (Даниїла Гладун, 1930 р. н.).
Цікавими для селян та містян були і єврейські свята.
«В кожного жида на одвірку було 10 Заповідей Божих, то він приходив і цілував… А Гамана було, я пам’ятаю, 19 марта, то дуже велике свято в жидів. Жиди сі перебирали за царів і ходили жиди до жидів, так як в нас в Коляду, вони колядували по-жидівськи. І кожному, дітям, хто приходив, то давали «гамана» – такий пиріжок з повидлом» (Іванна Рибчак, 1930 р. н.).
Поширеним серед старших людей є вірування у зв’язок євреїв з погодою. Наприклад, періоди весняних та осінніх надмірних опадів отримали назву «жидівських кучок». Під «кучками» українці розуміють осіннє єврейське свято, присвячене прославлянню Всевишнього. Перші сім днів цього свята названі «Суккот», тому що в цей час потрібно жити в куренях.
«Вони робили такі шалаші з кукрудзи на городі. І там в тому вони жили. Така в них була традиція, що треба було там жити» (Тетяна Савчук, 1933 р. н.).
Протягом Суккот у синагогах прийнято читати молитву, присвячену родючості та достатку води і дощів у Ізраїлі.
«Був єден жид… Як вони мали свята, збиралисі і над водою кланялисі, і все так вай-вай-вай, так вайкали… Вони молилисі так» (Ганна Мартин, 1927 р. н.).
Вірили, що саме в період цих свят завжди має падати дощ. Хоча ці вірування дуже давні, але й до сьогодні можна спостерігати затяжні дощі під час «жидівських кучок», приблизно вкінці вересня.
Отож, єврейська і українська громада роками жили поряд, тому не дивно, що багато історій пов’язані з євреями.
Проект Локальна історія.
