Батько чотирьох дітей Володимир Погорілий із позивним «Горець» ще минулого року добровольцем пішов на фронт. Він боєць 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, яка нещодавно повернулася з-під Дебальцевого. Поки чоловік воює на сході його дружина з дітьми готують сухі борщі, які відправляють на передову.
«До війни Люда вишивала хрестиком, а зараз вона оно як релаксує», – сміється військовий, повідомило Громадське.
«Горець» вибачається, що говорить російською, каже, що від того він не менше любить Україну. Пишається своєю патріотичною родиною та впевнений що скоро «наші» переможуть. Зараз чоловік удома на реабілітації після контузії. Через декілька тижнів знов повертається в зону АТО.
«Якби я був один, як перст на цій землі, якби не було дітей і дружини, то я б зараз в барі сидів і пив пиво, навіщо мені там воювати, за кого? Але через те, що в мене є мама, дай Бог їй здоров'я, дружина, діти, пішов. І одна фраза мене поміняла, яку я почув у неділю, а в понеділок поїхав у військкомат. Якийсь командир батальйону сказав: «Хлопці, простіше зустріти ворога в окопі з автоматом в руках, ніж сидячи на дивані в трусах і з газетою». Я тоді подумав: Краще мені туди вийти на передову і там зупинити ворога, а що я зроблю тут, коли вони будуть під під'їздом стояти», – каже військовий.
Людмила Погоріла зізнається, що її волонтерство розпочалося з пошуку військового одягу та взуття для чоловіка, а потім і для інших бійців із його бригади. Потім почала передавати на схід усе необхідне для військових: від голки до тепловізора.
«Чоловік попросив дізнатися, хто у нас в місті робить борщі. Я знайшла і зателефонувала до них, але у них дуже великий обсяг роботи, я зараз це просто по собі знаю, я трохи роблю, але вже я не справляюся, просять більше, ніж я можу дати. Вирішила раз така потреба, то ми з дітьми поїхали і купили одну сушку, дві нам ще віддали. Батьки з села привезли багато продуктів і ми почали цей процес сушіння», – розповідає Людмила.
«Коли домашня їжа туди потрапляє, це не стільки як їжа. Там не те що голодна армія, просто коли приходять посилки, нехай навіть ці вареники робила не дружина, ні мама, а отримуєш її від абсолютно незнайомої людини, отримуєш домашній будь-який продукт сидиш, їж, очі закрив і ти вже вдома. Розумієш, для чого ти там. Щоб майбутнє ось цих шкідливих рідних було щасливим», – каже багатодітний батько.
