Слухай онлайн
Економіка

Захист історії чи тиск на бізнес з боку чиновників?

На Львівщині вже кілька років вже триває суперечка через захоплені під час Першої світової війни російською армією австро-угорські фортифікаційні споруди біля Миколаєва.
1/1

Висновки науковців документально підтверджують відсутність їхньої історичної цінності, а місцева влада і поодинокі мешканці наполягають, що залишки фортифікаційних споруд на «Лисій горі» слід зберегти. Водночас підприємці, що володіють землею, хочуть на своїй ділянці відкрити піщаний кар’єр, та вбачають у діях упереджених та необ’єктивних (на їхню думку) чиновників тиск з метою впливу на управлінські рішення бізнесменів.

Трохи історії

Насамперед слід зазначити, що «Миколаївська фортеця» насправді не є фортецею у класичному розумінні слова, а комплексом залишків фортифікаційних споруд, розкиданих на чималій території. Якщо бути більш точними, йдеться про тет-де-пон – передмостові укріплення, які використовуються переважно для створення захисного периметра, в якому можуть розміщуватися війська.

Згідно із історичною довідкою, у період між 1910 та 1913 роками розпочалося будівництво укріпленої позиції тимчасового характеру для прикриття важливого залізничного вузла і переправи через Дністер. Передмостове укріплення біля Миколаєва налічувало щонайменше 23 польові укріплення та 8 батарей, гарнізон повинен був становити приблизно 10 тисяч особового складу. Укріплення розміщувалися на висоті, позначеній на австрійських картах як висота 364 з назвою «Lysa gorka». Але 1913 року будівництво укріплень зупинили.

Про причини призупинення будівництва пише доктор історичних наук, професор Леонтій Войтович у статті «Загадки фортеці Миколаїв», опублікованій 2010 року на сайті mykolaiv.info.  Йдеться про зраду з боку полковника Альфреда Редля, який через шантаж російської розвідки погодився передавати інформацію противнику. «Зрозумівши, що противник має в руках австрійські плани, Конрад фон Гетцендорф (фельдмаршал, начальник генерального штабу – авт.) вирішив внести зміни, де це було можливо. Він відмовився від ідеї активної оборони Галичини. Тепер за його задумом противник мав вдарити по порожньому місцю, оборона по Дністру мала бути лише імітована (знаючи про наявність потужних укріплень, противник і так мав втратити оперативний час)», – пише у своїй статті професор Войтович.

Саме тому було призупинено будівництво укріплень поряд із Миколаєвом.

Авторитетний російський воєначальник та військовий історик Олександр Бєлой у своїй праці «Галиційська битва» писав: «Укріплення Миколаєва, за даними розвідки мирного часу, були дуже сильні, мали озброєння в броньових установках і були оточені трьома рядами штучних перешкод». На 6 вересня 1914 року був запланований штурм укріплень російськими військами.

«Коли на світанку 6-го вересня піхота стала просуватися до укріплених позицій, то з’ясувалося, що невеликі частини 20-ої австрійської дивізії покинули довготривалі укріплення Миколаєва, де частинами VIII і XXIV корпусів були захоплені великі трофеї, склади і більше 40 гармат. Таким чином, і остання укріплена переправа на Дністрі була залишена австрійцями без бою», – писав Бєлой.

Додатково професор Войтович у своїй статті зазначив: «Зрозуміло, що задумана як прикриття дністровських переправ, орієнтована на північ, фортеця Миколаїв не зіграла ніякої ролі під час відступу росіян з Галичини у 1915 році».

Якщо опиратись на думку науковців-істориків, то напрошується висновок, який зафіксований Українським державним інститутом культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України (УДІКС), що «історико-культурна цінність  об’єкту Групи «Лиса гора» на сьогодні не доведена, він значною мірою втратив свою автентичність, матеріально-технічну структуру, історичні нашарування».

Суть конфлікту

Територія, на якій знаходяться недобудовані залишки тимчасових фортифікаційних споруд, займає значну площу та межує, а подекуди перетинається, з піщаними кар’єрами, що знаходяться на околиці Миколаєва. В межах визначеної площі у приватній власності перебуває 24 гектари землі, що планується у майбутньому власниками цих ділянок до вивчення на цій території запасів піску з метою його видобутку.

У 2019 році Миколаївська районна рада та Дроговизька сільська рада, у  межах яких знаходяться ділянки площею 24 гектари, що належить підприємцям, на так званій «Лисій горі», надали погодження на проведення вивчення запасів піску на цій території підприємцям. Згодом змінили свою думку і Миколаївська районна рада у тому ж таки 2019 році приймає рішення не погодити вивчення на цій території запасів піску, що суперечить її ж попередньому рішенню.

Водночас у 2019 року Миколаївська районна адміністрація звернулася до приватного підприємства «Белзький мур», директором якого є Василь Петрик, щодо виготовлення проєктної документації  – «Межі та режими зон охорони пам’ятки історії місцевого значення Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м.Миколаїв» (…)», яку в травні 2019 року надіслали до Львівської ОДА. Запропонована площа охоронних зон – близько 122 гектарів, що майже повністю поширюється виключно на землі приватної власності, в тому числі включає 24 гектари, які заплановані власниками під вивчення запасів піску. Львівська ОДА затвердила розроблені ПП «Белзький мур» зони охорони пам’ятки історії 22 травня 2019 року.

Український державний інститут культурної спадщини (УДІКС) при виготовленні рецензії на роблені межі та зони охорони дійшов висновку, що «Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зони охорони встановлюються навколо пам’яток. На час затвердження зазначеної науково-проєктної документації (22.05.2019 р.) складова комплексу «Група «Лиса гора» не була внесена до Державного реєстру наказом Міністерства культури. Об’єкт і на сьогодні не має статусу пам’ятки. Відповідно наявний факт порушення вимог законодавства України», яке було допущене працівниками Львівської ОДА.

Тим часом у вересні 2020 року ТОВ «Торгівельна промислова компанія «Західінвест-партнери» звернулася до комунального підприємства Львівської обласної ради «Реставрація та управління замками та палацами Львівщини» (КП), обов’язки директора в якому виконує Валерій Потюк, щодо проведення дослідження печер та залишків фортифікаційних споруд, з метою внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток. КП виконало роботу, і була виготовлена облікова документація «Залишки укріплень на Лисій горі» (…)».

Документи КП, рецензія Українського державного інституту культурної спадщини, висновок члена Експертної комісії Міністерства культури та інформаційної політики України стали підставою для того, щоб у Мінкульті дійшли рішення:

  • «Складові об’єкта «Залишки укріплень на Лисій горі» – «Горжеві «тильні» печери» (східна та західна група) відповідають критеріям пам’ятки науки і техніки (не історії – авт.) та категорії пам’ятки місцевого значення;
  • Складові об’єкта «Залишки укріплень на Лисій горі»: опорний пункт «Північ», опорний пункт «Захід», опорний пункт «Схід», «Польові укріплення» не мають ознак об’єкта культурної спадщини, зазначених у п.4 «Порядку визначення категорій пам’яток», затвердженого постановою КМУ від 22.05.2019 р. № 452, і не підлягають внесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

1/2

​Виконувач обов’язків директора КП Валерій Потюк, який розробляв облікову документацію за підтримки науковців-істориків, зазначив: «Прийняте Експертною комісією рішення цілком і повністю відповідає реальному стану речей, доводить, що уся пам’ятка «Фортеця м. Миколаїв» не відповідає вимогам п.4 «Порядку визначення категорій пам’яток», затвердженого постановою КМУ від 22.05.2019 р. №452. А результати подані ПП «Белзький мур» та його керівником Петриком В.М. підтасовані під отримання певного комерційного результату і переслідують виключно бізнесінтереси його кінцевого бенефіціарного власника (створити перешкоду власникам землі, щоб із ним виходили на домовленість всупереч нехтуванню вимог пам’яткоохоронного законодавства)». Відтак, підприємці із дотриманням вимог законодавства щодо їхньої діяльності можуть на території, яка їм належить, видобувати пісок».

Після цього конфлікт перейшов у публічну площину, того ж Валерія Потюка бездоказово звинуватили у фальшуванні документів, а він сам при розробці документів опирався на висновки Українського державного інституту культурної спадщини та думку доктора історичних наук, професора Богдана Якимовича.

1/1

На лист Мінкульту від 12.01.2021 р. щодо внесення об’єкта до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини ЛОДА надіслала відповідь, у якій зазначено, що облікова документація на об’єкт «Залишки укріплень на Лисій горі», що розроблена КП на розгляд та погодження до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА не надходила. Валерій Потюк обурюється: «До чого тут це? Міністерство просить внести в Перелік щойно виявлені об’єкти, а Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА повідомляє, що до них облікова документація не надходила. Законом не передбачено ніякого розгляду та погодження Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА. Це правова неграмотність чи упереджене ставлення?».

Мінкульт змушений повторно звертатись до Львівської ОДА 18.02.2021 року з метою внесення об’єкту до Переліку об’єктів культурної спадщини та інформувати, що таке рішення приймається уповноваженим органом (ЛОДА – авт.) невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня отримання уповноваженим органом документів. У своєму листі Мінкульт додає: «Обов’язковість попереднього розгляду облікової документації в органі охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, зокрема на засіданнях консультативних рад, не передбачено».

1/3

Недотримання викладених у листі Мінкульту вимог Львівською ОДА Валерій Потюк вважає свідомим і упередженим, на догоду зацікавленим особам, що використовують пам’яткоохоронне законодавство як спосіб тиску на бізнес.

Історична пам’ятка чи інженерна?

Про те, що фортифікаційні споруди у Миколаєві були останнім досягненням інженерної техніки писав і професор Леонтій Войтович у вже згадуваній статті від 2010 року: «Залишки цієї фортеці, яка мала 23 польові укріплення та 8 батарей і гарнізон якої налічував 10 тисяч, ще добре збережені років сорок тому, сьогодні практично зруйновані кар’єрами, будівництвом та іншими видами діяльності, так що вже деякі археологи приймають їх за печерні храми дохристиянського періоду. Скоро не залишиться зовсім нічого, що нагадувало би про ці події, як не залишилося нічого від казарм січових стрільців. А між тим фортеця Миколаїв була останнім словом фортифікації початку ХХ ст. При її будівництві були застосовані останні досягнення інженерної та артилерійської техніки. Сьогодні ці укріплення цікавлять хіба що окремих ентузіастів в Росії та Австрії».

2019 року ПП «Белзький мур» виготовило облікову документацію однієї зі складових Комплексу фортифікаційних та інженерних споруд Фортеці в Миколаєві, а саме: об’єкта групи «Лиса гора».

У жовтні 2019 року за поданням ЛОДА на засіданні Експертної комісії при Мінкульті розглядалося питання занесення до Державного реєстру однієї зі складових комплексу фортифікаційних та інженерних споруд фортеці в Миколаєві, а саме: об’єкта групи «Лиса гора». І за результатами розгляду вказаний об’єкт був рекомендований до занесення в реєстр як пам’ятка історії місцевого значення. Проте даний об’єкт не був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, оскільки у відповідності до законодавства Львівська ОДА повинна була внести цей об’єкт до переліку щойно виявлених пам’яток.

«Цього не відбулось досі», – стверджує Валерій Потюк.

Та коли до Міністерства надійшли документи від КП ЛОР «Реставрація та управління замками та палацами Львівщини», то у відомстві вирішили придивитися пильніше до залишків укріплень на «Лисій горі».

24 вересня 2020 року директор Українського державного інституту культурної спадщини Ірина Прокопенко надала рецензію на документацію, виготовлену ПП «Белзький мур». У документі зокрема зазначається, що «автори проєкту відносять об’єкт «Група «Лиса гора» до складу пам’ятки історії місцевого значення «Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м.Миколаїв», його історико-культурна цінність на сьогодні не доведена».

Зазначається, що під час трьох проведених археологічних експедицій у період 90-их років не було виявлено жодних слідів ведення бойових дій періоду Першої світової війни в даному районі.  (Експедиції проводив Інститут народознавства НАН України у 1992, 1995 та 1996 роках.) Тобто об’єкт не виконав своє функціональне призначення, передбачене у проєкті.

Директорка УДІКС рекомендує Миколаївській РДА звернутись до Львівської ОДА з заявою щодо скасування наказів департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОДА з огляду на вказані у висновку дані. Натомість фахівчиня рекомендує занести до реєстру об’єкт «Горжеві «тильні» печери». Йдеться про каскад укриттів у селі Дроговиж, які знаходяться приблизно за 800 метрів від приватної ділянки, де планують відкрити піщаний кар’єр.

Також, згідно із  висновками Рятівної археологічної служби НДЦ Інституту археології НАНУ від 2020 року, на «Лисій горі» об’єктів археологічної спадщини не виявлено.

Схожі висновки зробила Інна Шулешко, член Експертної комісії з питань обліку об’єктів культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України.

«На сьогодні автентичність та матеріально-технічну структуру певною мірою зберегли тільки дві групи печерних сховищ (західна і східна, відомі під назвою «Горжеві «тильні» печери», розташовані дискретно», – написано в документі.

Інна Шулешко зазначає, що печерні сховища не мають ознак об’єктів за видом «історичні», натомість вони мають певну цінність як військово-інженерний об’єкт.

Станом на сьогодні тільки один об’єкт комплексу «Командний пункт фортеці м. Миколаїв. 1910 р.» має статус пам’ятки історії місцевого значення.

Інна Шулешко зазначає, що під час останніх досліджень у жодних документах ніде не фігурувала назва «фортеця» щодо укріплень періоду Першої світової війни біля Миколаєва. Натомість вживався термін «Brückenkopfes», який буквально перекладається як плацдарм. У зв’язку з цим, дослідниця вважає, що потрібно внести зміни і в назву комплексу фортифікаційних споруджень та назвати їх «Комплекс фортифікаційних та інженерних споруд (тет-де-пон). 1910-1913 рр».

Консультантом під час виготовлення документації КП «Реставрація та управління замками Львівщини» виступив доктор історичних наук, професор Богдан Якимович, який запропонував виготовити облікову документацію на кожну складову частину фортифікаційних укріплень, а саме: «Польові укріплення», опорні пункти «Схід», «Північ» та «Захід», а також «Горжеві «тильні» печери». І зазначає, що об’єкт втратив свою автентичність, матеріально-технічну структуру та історичні нашарування.

1/3

Водночас, сподівається Богдан Якимович: «…що пам’яткоохоронне законодавство не буде спотворюватись зацікавленими особами, котрі видають залишки укріплень, які значною мірою втратили свою автентичність, матеріально-технічну структур та історичні нашарування, за псевдо «Фортецю», та використовуватись як засіб тиску. Впевнений Вам удасться відрізнити «сіно від соломи» і громадяни не будуть страждати від упереджених та заангажованих рішень недобросовісних «пам’яткоохоронців».

Чия переможна історія

Чи не найбільше у цій історії дісталося виконувачу обов’язків директора комунального підприємства ЛОР «Реставрація та управління замками та палацами Львівщини» Валерію Потюку, якого звинуватили навіть у фальшуванні підписів.

«Як можна заради бізнесових розборок піти на службу та стати на захист російської перемоги в неіснуючій фейковій «Миколаївській фортеці»? Дивно, що фотовиставка «Збережемо нашу фортецю» знаходиться на 7 році війни України з Росією перед кабінетом голови Львівської обласної державної адміністрації Максима Козицького. Невже «наша» фортеця – це успіх російського війська під командуванням генерала Брусилова, що у перемозі над австро-угорським військом окупувала Галичину та захопила Львів, заслуговує такого скандалу та витрат бюджетних українських коштів на популяризацію та відтворення російської військової звитяги.

Очевидно, що фрагмент з історичної довідки доктора історії Войтовича чітко і однозначно свідчить про намагання створити російську Мекку з автостоянкою і рестораном для російських туристів і російських шанувальників російської історії дорогою до Моршина і Трускавця. Невже закинуті і залишені сотні та тисячі історичних об’єктів української історії, національної культури є сьогодні не у пріоритеті першочергових заходів збереження? Повний провал програми президента України Володимира Зеленського «Велика реставрація» на Львівщині дає право Департаменту архітектури і розвитку містобудування ЛОДА влаштувати війну за російську окуповану історію в час російської окупації сучасної України? Невже історія та загибель українців нічого не навчила, адже не такі страшні російські воші, як українські гниди? А найголовніше, що роботу провадить Консультативна рада департаменту ЛОДА, членом якої і є саме автор цієї ідеї возвеличення «русского мира». Думаю, що висновки будуть зроблені, та зрештою знищена та занедбана українська історія, українська спадщина, національні інтереси стануть вище сепаратистських ідей у будь-який спосіб возвести «монумент» російській перемозі, російській історії. Можливо, на сьомому році початку російсько-української війни час подбати і згадати українську історію та культуру, українські перемоги та історичні події, вшанувати власну історію, а не «нашу» російську перемогу», – наголосив Валерій Потюк.

Мар’яна ТКАЧЕНКО, Дивись.інфо

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ