2 квітня у Національному музеї “Тюрма на Лонцького” відбулася лекція “Історія на весело: радянські анекдоти”, яку прочитала наукова співробітниця Музею, докторка філософії Олеся Ісаюк. Про це йдеться у повідомленні на сайті національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького".
“Радянські анекдоти” зазвичай асоціюють з 70-80-тими роками. Втім, перші “радянські” анекдоти з’явилися разом з радянською владою, а географія поширення жанру чітко дорівнювала географії “Східного блоку”. При чому у кожній країні був свій “колорит”: українці жартували про “москалів” та “бандерівців”, висміюючи не так перших, як радянську пропаганду проти визвольного руху; поляки — про римо-католицьку церкву в умовах тоталітаризму, відверто низького рівня представників “робітничо-селянської” влади, держбезпекою та сілезьких німців; чехи та словаки — “Празької весни” і “нормалізації”. За “совєтськими” анекдотами, дотепами з ПНР, “НДР-жартами” можна вивчати історію Радянського Союзу і його ж антропологію.
Живучість “совєтських анекдотів” мала простий секрет — лаконічна форма разом з іронічним точним схопленням суті. Анекдот легко запам’ятати, його не треба записувати і переховувати. І при тому всьому розповісти анекдот уже було спротивом. Були і більш глибокі причини — “радянські” анекдоти давали “розрядку” серед постійних, часто надуманих та ідеологічно виправданих обмежень та очевидно брехливої пропаганди та забезпечували часткове зняття стресу від тотального контролю і безцеремонності влади. Це був спосіб висловити протест проти влади і “відбити” трохи особистого простору.
Окремо було представлено “мандрівні сюжети” анекдотів, на кшталт відомого мема - “москалі в космос полетіли — що, всі?!” чи сюжет про те, “ в кого першого стріляти — росіянина чи німця”. Втім, одною з найцікавіших підбірок все ж є збірка анекдотів з міжвоєнної України — вражає “шибеничним” гумором навіть про часи Голодомору 1932 — 1933 року.
