Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Золота галицька провінція Сокаль: тиха гавань над Західним Бугом

Мандрувати Галичиною цікаво ще й тому, що в кожному місті і містечку обов’язково знайдеш щось особливе, дивовижне, небуденне. Тут треба мати гостре око і добре пантрувати, щоб не проґавити чогось вартісного.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
Фото проекту Локальна Історія.
1/22

Невеличкий і тихий Сокаль, що розташувався на півночі Львівщини аж під Волинню, потішив акварельними весняними барвами, неспішним життям і цікавезними пам’ятками. Після людного шахтарського Червонограда, що неподалік, Сокаль мені видався містом, в яке люди приїздять лише на вихідні. Затишно, чисто, малолюдно. Місто садиб і садків. У середмістя потрапляєш якось несподівано, наче раптом закінчилось село і проросло місто. 

Сокаль має кілька потужних архітектурних домінант. Перше, що кидається у вічі - недобудований ґмах костелу посеред центрального майдану. Будувався в 30-тих роках минулого століття, але викінчити споруду завадила війна. Нині тут правиться, провадяться ремонні роботи, про що свідчить будівельне сміття у мішках.

Неподалік чарівний будиночок ратуші з вежею. Такий мініатюрний, як і саме місто.

Трохи далі у Міському парку надибав вражаючу ренесансну синагогу. Вірніше її рештки. Пам’ятка стоїть просто неба без даху і вікон. Але навіть в такому вигляді вражає потужними стінами, аттиком, оздобами вікон... Тут давно поселились пустка, сміття і печаль.

У тому ж парку є ще одна перлина - стародавня церква святого Миколая, збудована ще в першій половині ХYІ-го століття. Товстелезні стіни, контрфорси, присадкувата постава - храм схожий на міцного кремезного воїна, готового до нападу. 

Саме в Миколаївській церкві у 1594-му році відбулось зібрання православних українських священиків, які радились щодо об’єднання з римо-католицькою церквою. Історичне місце. Щоправда, під час ремонту, як це часто буває, мастри переборщили з рожевою фарбою, такі шати старовинній церкві не пасують...

З високої паркової кручі можна зійти просто до Західного Бугу. Місцина дуже мальовнича. Якби не сміття... Саме місто дуже охайне, але тут, у затінку понад річкою, чомусь поселились нечупари, що викидають непотріб. Маючи таку чудову річку під боком, можна було б якось цивілізувати берег, зробити набережну, пляж, човнову станцію... Розмріявся! Сокалю дуже б пасувала така обнова. Може колись містяни зберуться з силами і коштами. Щиро їм цього бажаю, бо ніхто за них самих цього не зробить. 

Ще одна причина для смутку - грандіозний ансамбль Бернардинського монастиря за Бугом. Велична барокова будівля століттями була виразною домінантою Сокаля. Колись кляштор називали Руською Ченстоховою, бо тут знаходився чудотворний образ. Але совіти перетворили монастир у сувору в’язницю, де тримали довічників. А в 2012-му році кляштор згорів. І стоїть румовищем просто неба. Ще одна перлина землі галицької перетворюється на руїну...

Залишаючи місто, мені подумалось, що Сокаль вартий ліпшої долі. Затишний, зелений, із симпатичними віллами та садками - наче акварельний малюнок квітів сакури в дощову погоду. Місто варте, щоб його відвідати. В усякому разі, мені ще хочеться.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...