Вибранівка - одне з численних галицьких сіл, яке колись було містом, але втратило свій статус ще за часів бабці Австрії. Захована поміж опільських горбогір Вибранівка постала доста пізно - про поселення згадується з 1631-го року. Містечко мало і замок, і панський двір, тут відбувались гомінкі ярмарки, панство любило полювати на диків в навколишніх лісах.
Життя завирувало ще більше, коли 1 вересня 1866-го року через Вибранівку проїхав перший потяг із декількома сотнями галичан зі Львова до Чернівців. З тих часів у селі досі справно служить симпатичний вокзал.
Але справжньою родзинкою Вибранівки є розкішна мурована церква Введення в храм Діви Марії, збудована в 1810-му році. У церковному інвентарі за 1831-й рік зазначено, що фундатором будівництва церкви була власниця міста Розалія Лось. У невеличкому містечку постала справжня архітектурна перлина із тесаного каменя у формі ротонди, яка трохи нагадує львівський костел домініканців. Храм вінчає пагорб, білим лебедем пливе над селом, збирає довкруж себе розкидані обійстя.
Так добре і тепло торкатись його стін. Щоправда, дещо дисонують розписи на фасаді із величним силуетом храму. Він легкий і водночас монументальний, не потребує зайвої декорації та прикрашування. Тут файно ловити останні промені призахідного сонця, підставляючи лице під теплий вітер розкішної осені. Якби я вмів писати вірші - обов’язково присвятив би один Вибранівському храму.
А ще у Вибранівці є каплиця Пресвятого Серця Ісуса, збудована 1934-1935 роках. Нині вона покинута і занепала. Буревій зірвав стару бляху і дах світить до неба білими ребрами дощок. Збудована каплиця Йосифом Весоловським з Берездівець. Після Другої світової війни храм використовували як склад. Нині каплиця є ще однією дивовижею Вибранівки, бо її сиґнатурку вінчає велетенське лелече гніздо.
Крім усього, у славній Вибранівці народився Микола Сорокаліта - автор слів відомої повстанської пісні «Ех, лента за лентою набої подавай…», керівник одного з підрозділів СБ УПА (псевдо «Лютий»).
Коли я вперше потрапив у Вибранівку багато літ тому, їдучи по гриби, нашу автівку перестріла старенька, що прошкувала до церкви. Я спитав її чи далі добра дорога. Вона відчинила дверцята, прискіпливо подивилась мені в лице і сказала:
- Чисто як мій фамільянт! - і траснула дверми автівки. Це був якраз той випадок, коли б я хотів мати родичів у Вибранівці. Бо сюди варто частіше приїздити - тут направду затишно і гарно. Сюди приїжджають відпочити душею. Бо їй тут легко і просторо.
Богдан Волошин, Локальна Історія
