Днями у львівських книгарнях з’явилась книга - п’ятеро іноземців розповідають про Львів без прикрас. «Львів місто парадоксів» - це 150 фотографій, три есе і додаток з 11 карт. «Львів місто парадоксів» - книга, що має викликати дискусію. Принаймні на це сподіваються її творці.
Голландському журналісту Міхілю Дрібергену вдається тонко передавати сучасний образ України. Львів не став винятком. Йдеться не лише про данського читача. Міхіль заповнює нішу англомовної літератури про Україну. 2009 року він прибув в Україну і з того часу регулярно висвітлює українські теми в ефірі гольдського «Радіо 1», а також веде власний блог.
2012-го разом із професором Гелен Зордрагер він видав книгу «Євреї Львова», данською мовою.
Цього ж року з’явився англійський переклад цього видання, яке було досить популярним в Нідерландах.
Український переклад буде опублікований вже цього року.
Відтак, Міхіль разом із чотирма іншими голландцями створив документальний фотоальбом «Львів – місто парадоксів». «Я хотів би, щоб ця книга викликала дискусію серед українців про те, яким є місто, і якими є вони у ньому» - говорить він.
Автори презентували фотоальбом у Львові і Амстердамі. У книзі голландцям вдалося показати те, про що львівські автори досі мовчать.
Ще рік тому документальний фотограф, спіавтор Дольф Кеслер на запитання «Про що будуть твої фото?», відповів: «Про майбутнє!». Насправді фотоальбом радше про минуле. «Історичне сприйняття потрібне для стабільного майбутнього. Ми, західні європейці, знаємо, що «зцілювати минуле» боляче, але конче потрібно», - пояснив Дольф.
Містобудівник Герман Зондреланд, картограф, спробував графічно об’єднати ідею авторів про те, що Львів – центральноєвропейське місто - тобто, навіть не східноєвропейське, - але з прикордонними особливостями.
Львів’яни, зазвичай, не бачать жодних парадоксів в своєму місті: воліють говорити про нього, вдаючись до формули українських інтелектуалів ХХ століття: Львів - галицький П’ємонт.
Утім, голландці, що невідомо з яких причин вирішили розповісти світу про Львів, називають щонайменше три суперечливі реальності в існуванні міста.
НЕ ВИВЧЕНА ІСТОРІЯ
Це місто, яке поєднує у собі ентузіазм молоді і «радянське минуле» батьків. При цьому, зауважують автори, «минуле не добре відоме й не добре усвідомлене», і «не має колективного досвіду трактування історії».
«Янівська тюрма, де було знищено сотні тисяч євреїв, досі працює. В тих самих стінах досі перебувають в’язні. А про те, що це місце пам’яті для цілого народу, нагадує лише одна пам’ятна таблиця. В Європі така тюрма вже давно стала б місцем паломництва тисяч туристів з усього світу», - каже Міхіль Дріберген.
В минулому столітті зі Львова виселили 90 відсотків корінних мешканців. Зокрема, поляків примусово перемістили до Польщі. На місці найбільшого єврейського цвинтаря радянська влада побудувала Краківський базар. А поміж нащадків цієї історії бракує дискусії про минуле. «Немає колективного досвіду, є лише багато інтерпретацій та розумінь», - пише Дольф Кеслер у вступі.
СПАДЩИНА БЕЗ ПАМ'ЯТІ
«Львів’янам альбом не сподобається, бо він про справжній Львів: людський, а не романтичний», - попередила Орися Біла, викладач філософії Українського католицького університету. Автори, зокрема Кейс ван Райвен, у своєму есе, вийшли за рамки центру міста, яке «вражає красою» і показали Львів часом навіть занадто сірим, брудним, але від того не менше справжнім. «Спадщина міста не завжди виражена гордістю. Насправді населення цього старого центральноєвропейського, яке живе тут останніх шістдесят років, привезене з навколишніх сіл та східної частини України. Місту бракує міської ментальності».
КОРУПЦІЯ
«Цілою групою ми заплатили за іспит. Прийшли. Викладачка зачитала перше питання. Ми мовчимо. Вона сама прочитала відповідь. І так годину. Тоді поставили нам оцінки», - розповідають дівчата-студентки на автостанції Львова. Спитайте пересічного львів’янина, чи корупція для нього парадокс?
Це реальність. «Ми бачимо перспективи та можливості відновлення і покращення. В основі наших міркувань – служіння «громадським інтересам». В Україні це швидше служіння політикам і олігархам», - пише Кеслер. Тому філософ Руд Мей, який, до речі, працює в міському управлінні Львова, написав есе про корупцію у Україні.
«На мене Львів справляє враження впевненої у собі, елегантної, стильної жінки… Водії трамваїв є господинями Львова.»
Софія КОЧМАР.
