Про Новий Львів і про архітектуру в Новому Львові немає багато інформації. Яким чином там постали такі «бездетальні» споруди, чому вони мають саме такий вид, хто насправді придумав «хрущовки» та чому їх називають словом "модернізм"? На ці запитання в рамках Днів модернізму спробувала дати відповідь викладач «Львівської політехніки» Юлія Богданова.
Пропонуємо увазі наших читачів майже повний виклад її виступу.
Що таке модернізм в архітектурі і чому «хрущовки» - це модернізм?
Я досить давно займаюсь архітектурою Львова, тому добре розумію її специфіку.
Наприклад, з модернізмом в архітектурі Харкова усе зрозуміло – це конструктивізм. Виходячи з вокзалу, одразу бачиш будинок пошти, який є яскравим прикладом цього стилю. Але що таке модернізм у Львові?
Конструктивізму, який у Харкові розуміють як модернізм, у Львові є відсотків десять.
У світовій практиці модернізм - це в першу чергу архітектура Ле Корбозьє, Герріт Томас Рітвелд, Людвіга Міс ван дер Рое. Це архітектура позбавлена деталей. Повністю розірвана з історичними стилями. Це архітектура чистих поверхонь. Але у Львові так не є. Тут все трохи по-іншому.
Якщо говорити про еволюцію модернізму, то спершу еволюція виявилася не у формах, а в головах людей. Модернізм починається зі сецесії, стилю, в якому ще не відмовляються від деталей, але тут деталі мають вже зовсім інше розуміння: вони не є історичними, бо їх якість є зовсім інша.
В країнах, де не було соцреалізму, еволюція модернізму пройшла послідовний шлях відмови від деталей. Соцреалізм же дещо призупиняв цей процес. Лише після смерті Сталіна було прийнято рішення про боротьбу з надлишками в архітектурі. Тоді повернулися до бездетальних багатоповерхівок, які у нас називають «хрущовками». Насправді ці будівлі не є надбанням радянської епохи, як багато хто говорить, адже Варшаву ще перед Другою світовою почали забудовувати будинками на зразок «хрущовок». Якщо в громадських об’єктах радянського періоду є якісь пошуки, то фактично вся житлова архітектура позбавлена від деталей. В певній мірі це і є радянський модернізм.
Яким чином появився Новий Львів
Модернізм архітектури у Львові почався за часів Австро-Угорської імперії. Спершу зруйнували оборонні мури. Замість них заклали міські бульвари. Річку Полтву закрили в бетонний колектор. Розпочалась активна забудова. В ті часи проводять конкурси та будують чимало громадських будівель, які пізніше стають окрасою міста.
Після побудови двох залізничних вокзалів з 1861 року створюють нову ділянку Львова на заході від центральної частини – її називають Новий світ. Це продукт тодішньої епохи, завданням якому була побудова якісного житла.
У Новому світі побудована Львівська Політехніка, той же Залізничний вокзал, міський театр, Галицький сейм. Тоді для розвитку Львова виділялися великі кошти. Усі об’єкти, звісно, побудовані у стилі історизму і таким чином створюють ансамбль того періоду.
У 1919-1939 рр. Львів був частиною Польщі. На відміну від часів Австро-Угорської імперії, коли місто було столицею королівства, місто стало столицею воєводства (щось на кшталт області). Після того фінансування набагато зменшилось.
Проблема ще була в тому, що Львів так і не вступив до Центрального промислового округу – це було як сьогодні вступити до ЄС. Для вступу давали певні завдання. Але цим почали займатися десь з 1937-го, через що просто не вистарчило часу. Відповідно Львів не отримував з центру коштів на розвиток промисловості. Тому вся розбудова існувала на місцевих бюджетах.
Була навіть ситуація з Львівською Політехнікою, коли механічним факультетам університету катастрофічно не вистачало місця. Спроектували великий корпус і попросили на нього фінансування з бюджету, але грошей так і не отримали.
В ті часи сильно зросла кількість мешканців міста. Почало бракувати житла. Є такі слова Ле Корбюзьє: «Якщо не дати людям житло і роботу, то вони розпочнуть революцію». Тому розпочалась активна житлова забудова.
У 1926 році на верхній терасі Стрийського парку проходила регулярна виставка Східні Торги. На її базі того року провели Загальнопольську будівельну виставку, гаслом якої було: «Дешеве та гігієнічне житло». Правда, питання гігієни з часом відійшло на другий план.
Була тенденція будувати максимально функціональні будинки з мінімальною площею. Новий Львів розділили на ділянки по 7 соток, які відвели для житлових будівель. Замість багатьох маленьких приміщень робили одне велике, яке служило одночасно кухнею, їдальнею та вітальнею. Розділятися все це мало би спеціальними рухомими перегородками, проте на практиці таких перегородок фактично ніде не було. Тепер ми думаємо, що таке рішення є щось придумане нещодавно.
Будувалися такі будівлі завдяки соціальним програмам, за якими виділяли кредити.
Ігнатій Дрекслер і його план розширення Львова
У міжвоєнний період в багатьох містах Європи проводяться конкурси на розширення міст. Хоч Львів тоді і зменшив темпи розвитку, але не припинив розбудови. Займався цими питаннями Ігнатій Дрекслер, який був одним із перших урбаністів Польщі і Львова зокрема. Він розробив проект про Великий Львів. Суттю цього проекту було розширення території міста приблизно удвічі завдяки приєднанню навколишніх громад.
За цим планом Львів розвивався з 1935 року. Будівельне управління працювало так, що, збираючись щоквартально, розробляло план дій на майбутнє. Управління розробило план аж до 1965 року. На жаль, сьогодні цих планів Дрекслера знайти фактично неможливо, бо в радянський період вони були вилучені. Щоправда, радянська влада багато що звідти взяла і вони отримали продовження у «хрущовському» Львові.
У 1939 році Львів разом зі всією Галичиною входить до складу УРСР. За часи архітектурного соцреалізму в місті збудували невелику кількість житлових будівель. В ті часи збудували аеропорт і ще декілька громадських будівель.
Сильна забудова почалась уже в «хрущовський» період. Окрім «хрущовок», збудували ще особняки в районах вулиць Пасічної і Княгині Ольги, на Левандівці, де архітектори надихались ідеями функціоналізму. За це їх дуже критикували із центру. Сьогодні ці особняки є сильно перебудованими, хоча їх ще можна впізнати.
Різноманіття архітектури львівського модернізму
Конфронтації насправді не було. Просто існували різні форми вияву архітектури модернізму.
В той час у Львові діяла своя доволі сильна архітектурна школа. Багато архітекторів отримали ще освіту за кордоном. І десь до 1932-го вони будують в різних стилях без перепон.
Таким чином у Львові будують у стилі неокласицизму, садибному стилі, стилізаторсько-декоративному напрямку Ар Деко, наслідують експерименталізм, будують під впливом конструктивізму та у стилі функціоналізму.
Випускається багато каталогів типових будівель. Тоді вже мало хто думає, як будувати. Будують за типовими зразками. Часто це виходять потворні квартали. Архітектори незгодні з такою ситуацією і тому розпочали страйк. Так у 1934 році утворюється Львівська спілка архітекторів, яка захищає фах архітектора. Тому вже будь-хто не може проектувати будівлі. Тепер для того, щоб називати себе архітектором, треба закінчити спеціальний вуз.
Як змінювалися думки про те, хто і чим доклався до архітектури Львова
Після розпаду Австро-Угорщини різні народи пробують будувати власні держави. У Львові відбувається конфлікт інтересів, оскільки місто було багатокультурним. Найбільшими національними громадами були поляки, євреї та українці.
Українці створили Західноукраїнську Народну Республіку. Поляки це сприйняли негативно, апелюючи, що вони є більшістю населення, і що в часи Австро-Угорщини Львів був колискою польської культури.
В 1919 році українці програють визвольні змагання. І вже у 1921 році за Ризьким договором Львів офіційно входить до складу Другої Речі Посполитої. Тому Львів у міжвоєнний період є польським містом. Місто розбудовують в тих же традиціях, що й за Австро-Угорщини, хоча в набагато менших масштабах.
Після Другої світової Львів офіційно стає частиною УРСР і радянська влада переписує і архітектурну історію. Звісно, такі будівлі, як Оперний чи Галицький сейм, важко викинути з історії. Але уже за часів Другої Речі Посполитої, в принципі, не збудували жодної глобальної громадської будівлі, тому на цей історичний період просто заплющили очі. Зрештою, просто сказали, що архітектура Львова по-справжньому почалася лише в радянський період, коли було збудовано безліч заводів та будинків для робітників.
Українське ставлення до польського модернізму в архітектурі ще десь в 1939-40 році сформулювала український історик Олена Степанів. Вона сказала, що в австрійський період Львів розбудовували і це добре видно, а в польський період не збудували фактично нічого значного окрім кількох гарних житлових будинків в районі вулиці Гвардійської (зараз – вул. Героїв Майдану).
У польський період громадських будинків насправді збудували мало, проте житлових звели дуже багато. На відміну від австрійських, у польських житлових будинків висота стелі є нормальною, ці квартири не ділили, бо їх спланували так, що ділити було ніяк. До того ж вони зручно розташовані, тому досі є привабливими.
Підготував Олег Твердь.
