Слухай онлайн
Політика  |  Економіка  |  Cуспільство

«Львів – це душа України», – Рафал Вольскі

У вишуканому залі бібліотеки імені Івана Павла II Генерального консульства Польщі у Львові журналісти Гал-інфо мали півторагодинну розмову із новим Генеральним консулом Польщі у Львові Рафалем Вольскім – магістром історії, науковцем та дипломатом із багатолітнім стажем, поліглотом, який знає шість іноземних мов, в тому числі українську. У квітні цього року він обійняв посаду у Львові.

Фото: Олена Ляхович

Виходець із сім'ї  інтелектуалів. Батько був відомим архітектором в Ольштині.  Рафал Вольскі любить читати, в його особистій бібліотеці 16 тисяч томів. Сам готує страви  польської кухні.

Юрій Кміть. Ми вже знаємо остаточно, що із 11 червня українці зможуть скористатися безвізовим в’їздом у країни Шенгенської зони, серед яких найближче до нас, звичайно, Польща. Розкажіть, будь-ласка ,  які особливості безвізового в’їзду  та які  проблеми все ж таки можуть виникнути у наших громадян. Як це буде відбуватися ? Чи польський кордон готовий до  більшого напливу туристів із України та до нових умов перетину ?

Рафал Вольскі.  Польський кордон готовий до будь-до чого. Я  ж хочу наголосити на чомусь іншому. День, коли українські громадяни зможуть без віз перетинати кордони Євросоюзу, стане днем успіху   багатолітньої  політики Польщі. Коли Польща 2003 року, напередодні  входження до Євросоюзу, була змушена  ввести візовий режим , а згодом, 2007-го, у зв’язку із входженням у зону країн Шенгену – почала видавати єдині («шенгенські») візи , то ми цілий той час намагалися створити комфортні умови для перетину кордону . Ми завжди вважали, що Україна повинна якнайскоріше здобути можливість безвізового в’їзду для своїх громадян. Ми брали до уваги той факт, що надання такого статусу для України було пов’язане із певними вимога, і ми підтримували Україну у справі виконання вимог Євросоюзу.

Польща працювала над цим, щоб українці могли якомога комфортніше їздити як до нас , так до інших країн Європи.  Максимально спрощували формальні вимоги та процедури. Ми успішно переконували наших європейських колег, що є різниця у міграційній практиці щодо громадянам України,  і,   приміром, щодо громадян країн  Африки. Ми наполягали, що то інший світ, інший цивілізаційний та культурний  вимір.

Водночас те, що станеться 11 червня, буде яскравим завершенням процесу, початком якого була пожертва та подвиг українців під час Революції Гідності. Останні три роки, на мій погляд, були для України та українців дуже успішними.

А тепер про те, що нас чекає 11 червня? Цей день символічний, але на кордоні не багато що зміниться. Тому що жодної вимоги не скасовано, окрім тієї, що для громадян, у яких є біометричний паспорт – для в’їзду не потрібно візи. Все інше – без змін. Залишається потреба обґрунтувати мету подорожі. Також слід мати відповідну суму  коштів на час перебування,біометричний паспорт, медичне страхування.

Натомість громадяни , які мають чинні візи у старих паспортах, перетинатимуть кордон, як звичайно. Якщо у когось нема біометричного паспорта, то йому надалі  буде потрібна віза.

Візу слід мати і тим, хто їде до Польщі більше як на 90 днів протягом півріччя. Тобто, всі, кому потрібна  віза типу ”D”(національна) , яку теж називають візою робочою або візою на навчання , повинні подавати документи на отримання візи. Тут теж нічого не змінюється, така віза залишається безплатною для тих, кому треба перебувати у Польщі терміном від 91 по 365 днів. Пізніше на території Польщі слід отримати дозвіл на тимчасове перебування.

Юрій Кміть. Нині можна прочитати інформацію щодо різних документів, які потрібні українцям для безвізового в’їзду в зону Шенгену. До прикладу, якщо я планую подорожувати на власному авто Європою, то  розумію, що для мене не є  актуальною вимога мати зворотній квиток .  Але якщо  хтось їде поїздом, автобусом, подорожує літаком, як передбачити дату повернення, це часто неможливо. Як діяти тоді?

Рафал  Вольскі. Зворотній білет – це підтвердження того, що  подорожній має намір повернутися до України. Якщо хтось їде на авто, це, звичайно, важче пояснювати, але обґрунтування у такому випадку мало б бути простим: «Я працюю в Україні, я тут працевлаштований , я маю тут родину, бізнес, справи, свою фірму … »,  – це повинно переконати прикордонника. Слід розуміти, що у кожному законі, окрім букви закону,є ще дух закону. Дух Шенгенського Кодексу є досить зрозумілий, закон має допомагати перетинати кордон, захищаючи безпеку країн ЄС,  а не бути бар’єром.

Фото: Олена Ляхович

Юрій Кміть.  Як бути, якщо когось із незрозумілих для нього причин не пустять через кордон в режимі безвізового в’їзду. Як тоді діяти? Як обстоювати свої права ?

Рафал  Вольскі. Тут також нема жодних змін. Досі існує попередня система розгляду скарг. При відмові у перетині державного кордону Польщі  особі, якій відмовлено, видають письмове рішення керівника пункту пропуску, в якому пояснено причину відмови та вказано, куди звертатися, щоб оскаржити відмову. Слід чітко розуміти, куди скеровувати скаргу. Одразу наголошу, що скаргу треба подавати на місці, до місцевого воєводи за посередництва керівника пункту пропуску – за окресленою процедурою. Нагадаю, що коли  український громадянин перебуває на території Польщі і вважає, що його права порушені, то  він повинен звернутися до українського консула. Найближче Генеральне консульство України працює у Любліні, почесні консульства є в Ряшеві та Перемишлі.

Юрій Кміть. Які плани у Генерального консульства РП у Львові на цей рік ? Які зміни у діяльності Генконсульства слід очікувати у зв’язку із зміною керівництва.

Рафал Вольскі. Я, по-перше, хочу підкреслити, що дуже високо оцінюю роботу своїх попередників на посаді Генерального консула РП у Львові. Зокрема трьох останніх, з якими я контактував, працюючи на посаді керівника консульського відділу , і згодом – як заступник Посла.  Веду до того, що я не бачу потреби радикальних змін у роботу Генерального консульства Польщі у Львові. Я вважаю, що кожна особа на своїй посаді вносить певний особистий внесок, залишає свій особистий відбиток на всьому, що вона робить. Мої попередники залишили мені консульство на дуже високому організаційному рівні. Це насправді добре змащена машина, яка працює  і якій не треба заважати в її роботі. Воднораз на слуханнях профільного комітету Сейму я наголосив, що мій найперший пріоритет  - це добре обслуговування візових клієнтів  чи  польських громадян.

По-друге, Львів – це потужний виклик для дипломата, Львів – це один  із найважливіших  духовних, культурних , наукових центрів України та й взагалі – нашої частини Європи. Важко визначити, чи більше є Львів для України – серцем чи її душею. Важливий центр національної ідентифікації для цілої країни. Місто, в якому велика кількість студентів, наукових та культурних установ, і це величезне поле для співпраці. 

Я знаю, що цими установами нині керують відкриті  та  освічені люди.  І хоч Львів далеко від столиці України, як колись був далеко від Варшави чи  Відня, але  Львів - це місто , в якому пульсує життя, в якому немає місця провінційності. У Львові неозброєним оком можна побачити, що Україна є частиною європейського цивілізаційного світу, і нема потреби соромитися своєї культурної чи історичної спадщини, своєї позиції у теперішньому світі.

Тому свою роботу я бачу передовсім у співпраці із науковими, музейними, культурними установами, тут є колосальна можливість до взаємодії.  Власне так і чинили мої попередники,а серед них були знамениті  польські дипломати.

Скажімо, таким фантастичним прикладом співпраці є спільна діяльність Бібліотеки Стефаника із Бібліотекою Оссолінеум із Вроцлава. Також за взірець може слугувати співпраця  Варшавського університету із університетами України. У тому числі кооперація із Прикарпатським університетом Івано-Франківська , символом якої стала відбудова обсерваторії на горі Піп Іван. Зрештою, в цій частині України маємо величезну кількість людей, що завдяки на рівень культури та освіти налаштовані на відкритість та співпрацю щодо Заходу.

Тому я хочу, що під час мого перебування на посаді Генерального консула у Львові , колектив, який працює в цьому будинку, з одного погляду , найкраще виконував всю сервісну роботу, а з другого – став би такою точкою опори у справі розвитку наших добросусідських стосунків , став би осередком, в якому польська культура, польська історія були б презентовані нашим українським сусідам та господарям з якнайкращої сторони.

Юрій Кміть. Щодо політики транскордонної співпраці, сприяння  бізнесу та  обміну інвестиціями. Пане Генеральний консуле, на Вашу думку, чи є достатньою економічна співпраця, зокрема,  на лінії Львів  –  Ряшів. Чи є ще резерви до розвитку та збільшення обсягів?

Рафал  Вольскі. Як на мене, то є. І Львівщина, і  Підкарпаття  славні своїми малим та середнім бізнесом, який є цікавим та різноманітним. А саме вже є регіональні фірми, у Польщі та в Україні, яким вдалося за останні 20 років стати відомими. Великі концерни , як  PKO Bank Polski , PZU  присутні у Львові та в Україні, але мене завжди тішить те, що я бачу польські товари в Україні та українські – у Польщі.

Мені здається, що маємо перспективи та незадіяні ресурси, які можна використати на  регіональному  рівні у форматі транскордонної співпраці. Тут я рекомендую співпрацю із такими бізнес-інституціями,  які вже діють: Польсько-українська господарча палата, яка працює  у Києві, Варшаві, Львові та Ряшеві. Незабаром,  8-9  червня готується спільний захід у Любліні, що стане своєрідним форумом господарчого партнерства.

З часу праці у Києві, я маю добрий досвід співпраці із Міжнародною спілкою польських підприємців в Україні, яка об’єднує фірми із польським капіталом або з  польським менеджментом. Думаю, що ми скоро привітаємо їх у Львові.

Також не забуваймо, що польські та українські фірми співпрацюють в рамках Європейської бізнес асоціації, яка у  Львові має  потужне та дієве відділення.

Багато фірм із польським менеджментом діють при Американській торговій палаті, що представлена на всій території України. Саме тому, як на мене, насамперед  слід використовувати потенціал діючих структур.

Я сподіваюся,що восени ми організуємо у Львові спільний інвестиційний форум із торговим відділом Посольства Польщі та з відповідними львівськими структурами. Будемо активувати транскордонну співпрацю на Львівщині та Підкарпатті . Тільки-но  повернувся із Ряшева, де зустрічався із представниками місцевого самоврядування . Підкарпатське воєводство за останні роки здійснило неймовірний поступ.  Ряшів є одним із найдинамічніших міст Східної Європи  із найвищим процентом практичного втілення та реалізації  європейських інфраструктурних програм у Польщі. Бюджет міста, до речі, становить понад 1 мільярда злотих.        

Юрій Кміть. На мою думку, добрі польсько-українські відносини нині під загрозою, адже окремі політики з обох сторін кордону, а саме представники радикальних політичних сил, під впливом третьої країни, конкретно Росії,  хочуть нас  посварити. Чи розуміють у Польщі те, що останні провокації організовані спецслужбами наших сусідів?  Чи, можливо, більше схиляються, що це самостійна діяльність радикалів по обидва кордони ?

Рафал Вольскі. Мені важко це оцінювати, бо я перебуваю в Україні, і я в першу чергу є споживачем українських ЗМІ, власне, на все дивлюся через призму 7-річного перебування в Україні.   Але  наскільки я це оцінити, то всі люди,які розуміють роль та важливість України для теперішньої безпеки європейського правопорядку  не мають сумнівів, хто стане бенефіціантом можливих польсько-українських суперечок. Тим більш, що  приклади із  історії нам це  добре показують. Історія польсько-козацьких воєн XVII століття і пізніші події,  знаємо, хто із цього скористався. А з другого боку, маємо приклади, коли ми разом  були міцними. Нагадаю, що скоро ми будемо відзначати 97-мі роковини спільного, українсько-польського визволення  Києва за часів УНР.

До речі, руська складова в Речі Посполитій мала потужне значення, і насправді жаль  того, що   ідея  Гадяцької  Унії , яка передбачала, що Руське князівство стане третьою рівноправною складовою Польсько-Литовської Речі Посполитої  не  протривала довший час. Але пам'ять про визначних політичних та державних діячів, які розуміли значення нашої співпраці, дає нам приклад на майбутнє. Навіть якщо  історичні лідери не змогли до кінця реалізувати ті ідей, як-от  прихильник Гадяцької  Унії  Іван Виговський чи потім Симон Петлюра -  обидва  трагічно загинули, не побачивши результатів своєї роботи, але без них не було сучасної незалежної України. І хоча тепер  Україна воює, виборює свою незалежність, відстоює свої кордони – Україна відбулася як європейська держава, і це сталося завдяки праці багатьох поколінь українців, які тяжко працювали на те, щоб це відбулося.

 Загалом я великий оптиміст щодо атмосфери польсько-українських відносин. Ми сусіди, ми більші ніж сусіди. Я навіть готовий сказати, що поляки та українці, це як родичі чи брати, і як в кожній родині, буває у нас і велика любов, і трапляється ворожнеча, яка викликає біль і тривогу. Але  ми є близькими за ментальністю братніми народами.

Історично так склалося,що в нас є і добрий, і поганий історичний досвід.  Я , як історик, схиляюся до позитивних сторінок нашої історії, хоча вважаю ,  що не можна замовчувати того, що було поганого у нашій спільній історії, в історії наших націй та держав. Нам треба йти до правди в історії. І цю правду слід досліджувати, і цим займаються українські та польські історики,і мені здається, що вони почали це робити зважено та розумно. Маю на увазі  форум істориків, який два роки тому у листопаді розпочав свою роботу за сприяння обох Інститутів національної пам’яті.

Фото: Олена Ляхович

Добру діло провадять Українсько-польський форум партнерства, співголови якого є Ян Маліцкий  та Віталій Портников . Їм вдалося нещодавно оживити його роботу. Вони на постійному зв’язку, щомісяця зустрічаються. У квітні цього року у Варшаві в Інституті політичних студій Польської академії  наук відбулася знакова та  поважна конференція, присвячена  70-й річниці операції «Вісла», під час якої, панове Портников та Маліцкий сказали багато розумних та важливих слів щодо болючих сторінок історії в  наших стосунках . До речі, операція «Вісла»,  є зразковим прикладом дії комуністичного тоталітарного режиму ,  класичною комуністичною акцією за принципом «колективної відповідальності», спрямованої у виключно ганебний і вибірковий спосіб. З другого боку, ми ще довго будемо боротися із цими історичними застарілими ранами.

Мені здається, що вкрай важливим є тут позиція представників Церкви. Я тут маю на увазі всі великі Церкви, які діють на території Польщі та України. Їхні репрезентанти до історії ставляться розумно, вважають, що вона не повинна нас розділяти ні сьогодні, ні в майбутньому.

Ще один важливий аспект. Сьогодні ми з вами маємо розмову у Львові, у місті, культуру та історію якого творили різноманітні національні та культурні меншини. В історії Львова маємо і давньоруську складову, і польську, і єврейську, і німецьку , і це  зовсім не повний перелік. Усі разом вони і  породили таке унікальне мультикультурне місто.

Я переконаний, що нам слід ще більше спілкуватися, ще більш співпрацювати. Понад те, у нас відбувається  щоденна співпраця . І на неї не мають впливу жодні провокатори.

Юрій Кміть. Ідея проекту Міжмор’я, по суті,  повторює ідеї Гадяцької  Унії. Деякі експерти  воскрешають ідею союзу Польщі – Литви – України як альтернативу  у випадку дезінтеграції Євросоюзу чи НАТО  – для захисту проти можливої російської експансії на Захід. Наскільки реальні такі ідеї ?

Рафал Вольскі. По-перше, я переконаний, що Євросоюз та НАТО – це міцні утворення. Але не можна сказати, що нема загрози. Якщо б десять років тому вам б хтось сказав би, що Росія буде воювати із Україною і анексує Крим, - то теж ніхто б не повірив би. Тут важко щось пророкувати.

Але я думаю, що в рамках Європейського Союзу повинні існувати різноманітні регіональні альянси. Існують  різні виміри співпраці, як-от Південноєвропейський вимір, Вишеградська четвірка, «Гаряча лінія Париж-Берлін»  та інші. На наших очах народжується Карпатський вимір співпраці, який має великі перспективи.

Те, що в історії називають Міжмор’ям  (дехто йменує це утворення, як Триморя або АВС (Адріатичне, Бальтійське та Чорне море), – це альянс , який, звичайно, є шансом для наших держав на плідну співпрацю. Стара Річ Посполита і була праобразом такого альянсу і та навіть праобразом Європейського Союзу, де приєднувалися «вільні до вільних» та «рівні до рівних», про що записано в Акті Люблінської Унії.

 Дуже добре, що сучасна політична думка все більше повертається до спадщини тих часів, розуміючи, що до стосунків XVI-XVII ст. не мають відношення наші національні уявлення , що можна було б сприймати цю Стару Річ Посполиту як спільну вартість, яка об’єднувала етнічні та соціальні групи, що проживали в тій державі на принципах толерантності, співіснування та взаємної підтримки у розвитку. Так сталося, що у XVII ст.  козацька старшина надумала переорієнтуватися на Москву і  з наслідками цього Україна  бореться до сьогодні , і  Польща  у своєму сенсі теж.

Також дуже добре, що сучасна політична думка в Україні повертається до розуміння, що Україна завжди була в Європі. Українці у різний період були частиною латинського світу, бо Данило Галицький прийняв корону з рук Папи Римського, частиною Речі Посполитої та Австро-Угорської  імперії. Згадаймо, що за часів Київської Русі Рюриковичі видавали своїх доньок у королівські доми Європи: Анна Ярославна - королева Франції, Добронега  – мати польського короля Болеслава Сміливого. Руські княгині, в якийсь момент були присутні у цілій Європі. І як говорив Папа Ян Павло II , Європа дихає двома легенями, східними та західними, і Україна  на сьогодні не повинна мати жодних комплексів щодо розуміння  своєї дороги та свого місця  серед країн інтегрованої Європи, бо вона там вже є.

Євросоюз – це не є Європа, це лише формальна інституція та механізм співпраці. А Європа є чимось більшим, ціннішим, адже за останні роки українці доказали всім, що за Європу вони готові проливати свою  кров, терпіти певні незручності та навіть жертвувати своїм життям. Я це бачив у Києві під час останньої Революції Гідності  – з першого і до останнього дня.

Фото: Олена Ляхович

Юрій Кміть. Політика культурного обміну між Польщею та Україною у Львові і місце у цьому процесі Генерального консульства. Чи достатньо польської культури, класичної та сучасної музики, мистецтва у  супільно-культурному просторі Львова? Чи зможемо ми побачити у Львові спільний концерт, до прикладу ,Едіти Ѓурняк та Славка Вакарчука в Оперному театрі ?

Рафал Вольські . Так, добре запитання. Я пам’ятаю фурор, який у Львові  кілька років тому зробив спільний концерт Кшиштофа Пендерецького та Мирослава Скорика.  Львів заслужив  на такі  імпрези. І, напевно, будемо робити все, щоб такі події у Львові відбувалися не раз на чотири роки, а частіше. Запевняю вас, що ми над цим працюємо.

Водночас нагадую, що  є безліч ініціатив, які тут вже обжилися у Львові , які ми будемо підтримувати та повторювати. До прикладу,  фестиваль  польського кіно «Під Високим Замком» , який широко  відомий  в Україні.  Польща буде присутньою під час щорічного фестивалю  партнерств, будуть представлені польські регіони, зокрема сусіднє Підкарпаття. Тільки що спілкувався з директором  театру ім. Марії Заньковецької про співпрацю із театром імені Арнольда Шифмана   у Варшаві: будемо сподіватися  на  низку цікавих пропозицій.

Є широкий план співпраці польських та львівських музеїв, запланована ціла низка заходів не тільки у Львові , але в інших містах Галичини та Закарпаття.  Недавно   відбулася цікава фотовиставка в Ужгороді , яка стала фіналом польсько-українського  фотографічного пленеру.

Маємо безліч ідей. Будемо працювати над цікавими історичними проектами  для молоді у співпраці польських та українських вчителів. Є плани щодо Львівського форуму видавців і польської на ньому присутності. Є безліч цікавих проектів, тільки б достатньо було часу та терпіння у відвідувачів, щоб побувати на тих всіх заходах .

І на завершення я хочу сказати, що вважаю українсько-польську співпрацю,  добре сусідство  абсолютною основою, фундаментом  безпеки та порядку в нашій частині Європи і  підтверджую цю думку, що незалежна та стабільна Україна потрібна незалежній та стабільній Польщі, і, навпаки, ми собі навзаєм потрібні. І в цьому кутку світу, де зустрічаються кордони наших країн нам це потрібно показати самим собі і нашим нащадкам !!!

Юрій Кміть. Дякуємо Вам за добре слово та приділений нам час.

Розмову вів журналіст Гал-інфо Юрій Кміть, фото - Олени Ляхович.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...