Ця зустріч із міським головою Трускавця відбулась 25 червня – акурат через рік після важливої дати в історії міста. 26 червня 2014 року у Страсбурзі під час засідання ПАРЄ місто-курорт Трускавець – в числі 15 муніципалітетів країн Європи – було відзначено Дипломом Ради Європи за зміцнення партнерства з європейськими регіонами та просування європейських цінностей та ідей. Нагороду із рук європейських чиновників одержав мер Трускавця Руслан Козир.
Очоливши Трускавець наприкінці 2010 року, Руслан Козир спромігся впродовж кількох років не тільки відчутно змінити його зовнішній вигляд, але й розв’язати низку складних побутових проблем. Так, якщо облагороджене середмістя тішить здебільшого естетичне чуття людей, то системні зрушення у забезпеченні міста теплом і водою цілком реально підвищують їхній комфорт і добробут. Трускавець – перший і чи не єдиний населений пункт в Україні, який наважився на радикальну реформу системи теплозабезпечення й перевів до 90% осель на автономне та індивідуальне опалення. Наприкінці минулого року успіхи мера були гідно оцінені журі конкурсу «Людина року», що включило його до топ-10 у номінації «міський голова».
Про здобутки й досягнення муніципалітету – але також й про труднощі, подолання яких ще попереду, – Руслан Козир докладно розповів в інтерв’ю «Гал-інфо». Натхненна людина, він вразив не тільки невдаваною любов’ю до міста й своєї праці, але й… читанням поезій Тараса Шевченка. Наприкінці зустрічі міський голова взяв із письмового столу нотатник з дбайливо написаними від руки рядками.
«Подивіться на рай тихий, на свою країну, полюбіте щирим серцем велику руїну… У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тілько на чужому полі. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», – прочитав тихо. Власне, саме про це ця історія: як полюбити «свою руїну» й завзятою працею перетворити її на «рай тихий».
Пане голово, подеколи вас називають останнім із могікан у тому розумінні, що після Революції гідності частина міських голів на Львівщині, зокрема, й сусідніх міст – Дрогобича, Борислава – були вимушені залишити свої посади під тиском громади. Чи були спроби вас посунути з крісла?
Ці спроби існують постійно, бо посада міського голови – це посада, за яку хтось колись боровся чи бореться. Надто у наш непростий час, коли в суспільстві загострені відносини між людьми, є різне бачення. Втім, я не називав би себе останнім із могікан. Могікани – це люди, яких асоціюють із чимось автентичним. У нашій державі автентичність зазвичай протиставляється чомусь пострадянському. Проте я не відношу себе ні до радянського, ні до пострадянського типу керівників, тому що не мав досвіду роботи ні в державних структурах, ні в представницьких органах влади.
А до якого типу керівників ви себе відносите?
Які постійно незадоволені як своєю роботою, так і роботою підлеглих. Ми повинні всякчас відшліфовувати й вдосконалювати свою роботу. Але це надзвичайно складне завдання – в першу чергу тому, що в країні немає чіткої структури функціонування влади.
Це пов’язано з необхідністю проведення адміністративної реформи?
Нам треба перестати говорити гаслами. Слід звикати до того, що ми повинні драйвувати в цьому житті. Життя – це конкурентне середовище. Як у природі. Якщо порівнювати країни чи міста, то якесь виглядає краще, якесь – гірше. Для цього є об’єктивні, а є суб’єктивні причини. Я більше схильний аналізувати суб’єктивні причини. Це речі, на які ми можемо впливати. А проведення реформ – це те саме, що кожного дня споживати їжу, щоб жити. Авжеж, реформи є життєво необхідними для розвитку країни, але самі по собі вони не є панацеєю.
Стратегія розвитку міста
Як у вас складаються стосунки з міською радою? Це радше співпраця чи протистояння?
Я вважаю, що в нас складаються дуже конструктивні стосунки. Хоча з боку представницького органу є нерозуміння багатьох речей, які робить виконавчий орган. І це теж об’єктивний фактор, бо не можна стверджувати, що всі депутати в міській раді є професіоналами, здатними ухвалювати виважені рішення. Зрештою, це є віддзеркаленням нашого суспільства. Нам бракує професійних людей в усіх ланках. Коли до мене влаштовуються на роботу й викладають у резюме досвід роботи, я питаю: «Тут багато всього написано, але що ви вмієте робити добре?» Й частина людей не знає, що відповісти.
В яких саме питаннях міська рада вас не розуміє?
У дуже багатьох. Передовсім, в людей немає стратегічного бачення, як повинно функціонувати місто. А Трускавець – це особливе місто, це курорт. У Львові їздять на машинах, трамваях, тролейбусах. А на курорті слід відпочивати й оздоровлюватися, ходити пішки. Коли ми збільшували пішохідні зони, до мене прийшли деякі таксисти й кажуть: «Чого це ми маємо об’їжджати середмістя?» Я відповідаю: «Ви об’їжджаєте 1,5 кілометра, а в Ялті об’їжджають 16. І все це ради зручностей для відпочивальників та городян». Та коли вони вже своє прокричали, коли все, що могли сказати на міського голову, вже сказали, то приходять, дивляться на вулицю Шевченка, що стала пішохідною зоною, й кажуть: «О, як класно». Оце наше буття.
Рекреаційна сфера приносить до 75% надходжень до міського бюджету. Ви не міркували про диверсифікацію фінансових джерел?
Трускавець має моноекономічну модель, яка орієнтована на санаторно-курортну сферу, і так було протягом всіх історичних періодів розвитку міста – австро-угорського, польського, радянського, сучасного. Якщо ми подивимося на карту, то побачимо навколо Трускавця дуже потужні промислово-економічні території – Дрогобич, Борислав, Стебник. Стебник – це місто, що обслуговувало калійний комбінат, який сьогодні, на жаль, не працює. Борислав – це місто нафтовиків; сто років тому воно було містом-монстром за видобутком вуглеводнів. Дрогобич – великий промисловий центр. Натомість Трускавець завжди функціонував як рекреаційна територія, як місце відпочинку та оздоровлення. Переконаний, що саме довкола цього ми маємо й надалі розвивати економіку, хоча, треба визнати, що місто дуже вразливе до фінансових негараздів у країні. Чи спад економіки, чи військові дії, чи політичні катаклізми – ми це відчуваємо. Щойно люди перестають отримувати доходи, про відпочинок вони думають в останню чергу.
Якою мірою на сьогодні розвинена рекреаційна інфраструктура?
Сьогодні Трускавець – це однозначно найбільш розвинений курорт у плані оздоровчої інфраструктури в Україні. Втім, цього явно недостатньо, бо ми прагнемо конкурувати на світовому ринку. Відтак, мусимо досягнути стандартів, які є в Європі та світі.
Кому належать санаторії, готельні комплекси? Це переважно місцевий, львівський, київський чи іноземний власник?
Є дуже багато приватних власників, й їх важко узагальнити географічно. Чимало іноземних власників. У той же час ми маємо великі санаторно-курортні заклади державної форми власності. Це комплекси Міністерства оборони, МВС, СБУ, Міністерства соціального захисту. Хоча сьогодні ми спостерігаємо, що приватний власник більше зацікавлений в розвитку своїх активів.
Ви маєте спеціальну програму для заохочення іноземних інвесторів?
Місто є відкритим для всіх, хто хоче інвестувати в інфраструктуру, у будівництво. Не можу сказати, що ми надаємо пріоритет іноземцям чи, навпаки, вітчизняним інвесторам. Як на мене, це не зовсім коректно. Політичний істеблішмент говорить про залучення інвестицій за кордоном, бо іноземні інвестори більш спроможні фінансово. Проте я не можу сказати, що наші інвестори або власники працюють неефективно.
А власники найбільшого багатства Трускавця – знаменитого джерела Нафтуся? Громада щось від нього має?
Найбільшим багатством будь-якого міста є його люди. Але від Господа ми дістали таке багатство, як джерело Нафтуся, й маємо ним правильно розпоряджатися. На жаль, сьогодні ми не можемо скористатися з цього дару Божого, бо держава сформувала такі правила гри, за яких Нафтуся видобувається приватним акціонерним товариством, що є монополістом на ринку. На жаль, місто у цьому плані є абсолютно залежним. Ми пробуємо якось вийти з цієї ситуації, але вона настільки заплутана в правовому плані, що важко говорити, що громада є власником своїх надр.
Історія успіху
Пане голово, впродовж каденції вам вдалось досягти великих зрушень у плані забезпечення міста теплом завдяки переведенню 90% споживачів на автономне та індивідуальне опалення. Розкажіть про цей досвід.
Посівши посаду очільника міста, я стикнувся з серйозною проблемою, пов’язаною з функціонуванням теплових мереж і котелень. На кінець 2010 року 35% квартир в місті опалювалися індивідуально. Уявляєте, що таке 35% індивідуального опалення в багатоквартирному будинку? Коли ми подаємо теплоносій, він або взагалі не циркулює по системі, або має великі втрати тепла. Іншими словами, система теплозабезпечення була абсолютно зруйнована та розбалансована. І навіть якби ми замінили всі теплові мережі міста і поміняли все обладнання котелень, це ще не гарантувало б подачу тепла у квартири, бо всі батареї та труби в будинках за 30-40 років експлуатації були закоксовані та зашлаковані такою мірою, що теж потребували заміни. Для здійснення цих робіт треба було залучити щонайменше 3,5 – 4 бюджети міста, яких, ясна річ, ми не мали.
Тому, порахувавши витрати, ми прийняли дуже радикальне рішення про цілковите переведення міста на автономні системи опалення – автономні котельні у комунальних закладах та індивідуальні котли у квартирах. Близько півмільйона гривень з бюджету ми спрямували на допомогу малозабезпеченим громадянам на встановлення індивідуальних систем опалення. Від централізованого опалення відключали цілі будинки. Що це дало? По-перше, люди платять тільки за те, що вони споживають, і не переплачують через незрозумілі системи тарифікації. По-друге, вони самостійно регулюють температурний режим. У підсумку маємо зменшення видатків людей в 3-4 рази. Всі комунальні заклади міста – школи, дитячі садки та лікарня – так само мають автономні котельні. Цього року залишилося обладнати один дитячий садок і школу мистецтв. Окрім того, плануємо встановити в міській лікарні додатковий котел для твердого пального на випадок, якщо не буде газу. Хоча це вимушений крок, бо на загал я не є прихильником твердопаливних котлів на курорті. Курорт в першу чергу має відповідати екологічним стандартам. У цьому контексті я можу навести негативний досвід Кракова – дуже популярного в Польщі туристичного напрямку – який постраждав від систем спалення вугілля та деревини. Внаслідок збільшення викидів у повітря вуглецю це місто за останні два роки втратило 15% туристичного потоку.
Як із екологічною ситуацією у Трускавці?
По-перше, в нас нема підприємств, які забруднюють середовище, – сам статус міста не дозволяє розміщувати такі виробництва. По-друге, ми моніторимо екологічну ситуацію, одержуємо висновки експертів щодо повітря, води. Наразі ми прямуємо до стандарту води, яку споживач, не фільтруючи, зможе пити із крана. Гадаю, за декілька років ми дійдемо цього стандарту. Що стосується повітря, то в радіусі 70 км від міста немає виробництв, що могли би його забруднити. Крім того, Трускавець розташований таким чином, що продувається карпатським коридором. Тож навіть якщо ви пробудете в місті кілька годин, ви відчуєте легке запаморочення через те, що дихаєте чистим повітрям.
Ви згадали про воду. Наскільки я знаю, це теж проблемна тема для Трускавця. Як даєте їй раду?
Якщо брати історію, то наш регіон – не тільки місто – завжди мав проблеми з водозабезпеченням. За радянських часів було заплановане будівництво великого водозабору на річці Стрий, навіть проведено відселення декількох сіл. На жаль чи на щастя, той проект не був реалізований. Сьогодні специфіка є такою, що Трускавець цілком залежний від монополіста – Дрогобицького водоканалу, відносини із яким не є простими, бо, крім суто економічної складової, там є й політична – не зовсім зрозуміла для мене. В кожному разі одержану воду Трускавецький водоканал розподіляє поміж своїх абонентів – мешканців і суб’єктів господарювання.
На момент обрання мене міським головою місто впродовж 15 років мало дуже жорсткий графік подачі води, й змінити цю ситуацію було непросто. Тим не менше, з 2012 року ми постійно збільшували кількість абонентів, яких підключали до цілодобового водопостачання, тож сьогодні, за винятком невеликих проблемних ділянок на вулицях Сагайдачного та Бориславській, Трускавець має цілодобове постачання води. Зараз ми проводимо, я вважаю, дуже масштабні роботи з заміни водогонів із вулиці Мазепи до вулиці Сагайдачного, які дозволять зняти проблему водопостачання вулиці Сагайдачного і нагірної частини міста. Це найбільш масштабні роботи з водозабезпечення Трускавця за останні 10 років. Роботи справді поважні, бо в нагірну частину міста вода подається під величезним тиском, що в рази збільшує аварійність.
Smart City
На Заході стає дедалі популярнішою концепція Smart City – енергоощадного, екологічного й при цьому технологічно розвиненого міста. Я знаю, що середмістя Трускавця оснащене не тільки wi-fi, але й камерами цілодобового спостереження. Прямуєте у цьому напрямку?
У центрі міста wi-fi працює уже три роки, і то – безкоштовно. Що стосується відеоспостереження, то ми встановили вже 26 онлайн-камер. І це не забаганка, а вимога часу. Це безпека громадян – як городян, так і гостей міста. Ми живемо в інтенсивний інноваційний час, тому маємо застосовувати інноваційні речі для розвитку міста.
Пане голово, в країні триває війна. Трускавець виконує норму з мобілізації?
Ми зараз переживаємо шосту хвилю мобілізації, і, я вважаю, що в нас хороші показники по місту. На сьогодні в зоні АТО побувало більше 80 трускавчан, й Трускавецька міська рада – першою у державі – прийняла рішення: ми виплачуємо учасникам АТО і бойових дій по 2 тисячі гривень. Крім того, міська рада прийняла рішення про виділення земельної ділянки для будівництва багатоквартирного будинку для наших вояків. Зараз проект на стадії погодження та оформлення юридичних відносин, бо для того, щоб реалізувати його, учасники АТО мусять зорганізуватися в будівельний кооператив. У нас чимало волонтерських організацій, громадських діячів, які допомагають ветеранам. Крім того, ми активно співпрацюємо з родинами учасників АТО. На жаль, сьогодні місто має двох загиблих героїв, й ми стараємося в силу можливостей допомагати їх сім’ям.
Була інформація, що повістки надходили навіть депутатам міської ради.
Мені на цю тему не зовсім зручно говорити. На жаль, сьогодні жодного нашого депутата нема в українському війську: всі вони мають або відстрочки, або визнані непридатними. Однак, люди повинні персонально відповідати за свої дії.
Які маєте плани на майбутнє? Братимете участь у виборах?
В мене по життю є дуже багато планів. Я їх собі будую, розказую колегам по роботі. І в мене ті плани дуже об’ємні. А що стосується виборів, то я завжди кажу, що на все воля Господа. Зрештою, говорити сьогодні про місцеві вибори не зовсім коректно, бо ми не маємо правової бази. Щойно будуть прийняті закони, тоді будемо приймати рішення. Мені прийняти рішення допоможе громада.
Розмову вів Сергій Стуканов.
