Увечері, 17 березня, мешканці селища Оброшиного, що біля Львова, стоячи на колінах із лампадками у руках, всім селом зустрічали загиблого в АТО бійця Ігоря Балду. Наступного дня багатолюдна похоронна процесія проводжала домовину, вкриту Державним прапором, до останнього місця спочинку.
Труну несли військослужбовці під звуки духового оркестру. Поховали героя з усіма почестями – Державним гімном, військовим салютом під вигуки «Герої не вмирають!».
Коли торік почалась війна, 55-річний Ігор Балда поїхав у зону АТО добровольцем, аджеза станом здоров’я та віком чоловіка не могли взяти до війська. 13 березня під час обстрілів терористами Луганська він трагічно загинув від кульового поранення у голову.
Товариш загиблого Микола згадує, що Ігор пішов добровольцем на війну,бо не міг вчинити інакше. Він був вихованим та гідним борцем свого народу.
«Ігор був учасником Майдану у Києві та Хмельницьку. Коли почалась війна, він одразу пішов до військкомату, але там його до війська не взяли. Тоді відчайдух пішов добровольцем від батальйону УНА-УНСО, і вже в АТО боровся проти кремлівського агресора. В останні місяці життяІгор перевівся до лав добровольчого інженерного військового підрозділу Міністерства оборони України. Там він і загинув», – розповів пан Микола.
Присутній на похороні побратим загиблого Іван Козар розповів, щоІгор Балда за життя встиг себе зарекомендувати як великий патріот та філософ. У осередку козацтва мав псевдонім «Хмурий» за свою вдачу. Він народився у селищі Усть-Нера Якутської області (Росія) у родині українських патріотів. Його мати Ганна була переселенкою з міста Ярослава (Польща), а батько Іван родом з Оброшиного. Батьки у 40-их роках минулого століття були засланірадянським режимом до Якутії за звинуваченням у діяльності в ОУН і УПА. У 1960-их роках родина переїхала до України, проживала у місті МакіївціДонецької області. «Коли Ігор навчався у 3 класі у Макіївці однокласники його лупцювали. Він приходив додому у синяках і сльозах. Тоді батько йому казав: «Ти ж українець, повстанець». Таку патріотичну жилкубатьки закладали йому ще з дитинства», – додав пан Іван.
У 1970-их вони переїхалиу місто Шепетівку Хмельницької області. Саме у Шепетівці Ігор став засновником Шепетівської районної козацької сотні. Також мав активну громадянську позицію, адже у 90-их одним з перших вивісив український прапор у місті. У 1992 році був обраний отаманом Хмельницького обласного козацького коша, крім цього, довгий час очолював Хмельницьку обласну організацію УНА-УНСО.
Провестив останню путь Ігоря Балду прийшли рідні, друзі, знайомі та бойові побратими, останні пообіцяли продовжити незакінчену справу героя. Присутні на сумній події чоловіки, жінки та молодь не стримували сліз оплакували втрату справжнього сина України, великого патріота та сміливого чоловіка. Вічна пам’ять та шана герою!
Леся Теслюк.
