Верховна Рада України має повторно розглянути проект Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (завантажити проект Закону).За аналізом «Публічного аудиту», цей законопроект не лише не покращить регулювання правовідносин у процесі надання ЖКП, а й ставить споживачів у ще більш невигідні умови, ніж ті, що існують на сьогодні. І ключовою його нормою є те, що нардепи вирішили запровадити пеню за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг в розмірі до 100% від суми боргу.
Як переконані незалежні аудитори, ця законодавча зміна лише загострить і без того напружену ситуацію в житлово-комунальну секторі і може взагалі призвести до соціального вибуху в країні.
«Мабуть, це одне з ключових «покращень», адже, що виходить? Влада поставила людей в умови, коли ті не мають змоги оплатити комунальні послуги. Не через жадібність чи халатність, а тому, що видатки багатьох українців перевищують їх доходи. І тому, що часто 60% від загальних місячних доходів забирають саме комунальні платежі. І, коли постає вибір між тим – придбати їжу чи оплатити комунальні послуги – зрозуміло, громадяни обирають перше. Проте для парламентарів такі речі неочевидні, і вони вирішили загнати людей у ще більш скрутне становище», – переконаний керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.
«Крім того, що цікаво: споживачі сплачувати пеню за несвоєчасну оплату комунальних послуг повинні, а виконавцям буде абсолютно сходити з рук ненадання, надання таких послуг не в повному обсязі або неналежної якості. М’яко кажучи, це несправедливо та нелогічно, івиконавці мали б сплачувати споживачу пеню в розмірі подвійної вартості ненаданих, наданих не в повному обсязі або неналежної якості послуг», – додає він.
У той же час законопроект не передбачає посилення відповідальності за надання неякісних послуг, як не передбачає і публічних обговорень зі споживачами щодо перегляду тарифів відповідно до умов ринку.
Ще одна норма, яка працюватиме проти споживача, – це закріплення права органів місцевого самоврядування призначати «управителя» (на заміну ЖЕКу) без узгодження вартості його послуг зі споживачами.
«Ціна на послугу з управління багатоквартирним будинком є вільною та у випадку визначення управителя органом місцевого самоврядування визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу», – вирішили законодавці.
«Виходить, якщо на конкурс прийде три «управителя», які запропонують місячну вартість своїх послуг на рівні 500, 600 та 700 гривень, місцева влада призначить споживачам «управителя» з вартістю 500 гривень, хоча в сусідньому будинку з ОСББ буде «управитель», обраний споживачами самостійно, який за свої послуги отримуватиме, до прикладу, 200 гривень», – пояснює провідний аналітик «Публічного аудиту» Тарас Галайда.
За його словами, законодавці, очевидно, вважають, що конкурси будуть чесними та прозорими, а узгоджувати вартість послуг «управителя» зі споживачами не потрібно. Українські реалії підтверджують зворотне, тому необхідно передбачити, щоб органи місцевого самоврядування могли призначати «управителя» лише після отримання письмової згоди більшості співвласників багатоквартирного будинку та узгодження зі споживачами вартості його послуг.
Загалом автори законопроекту вирішили залишити споживачів сам на сам з монополіями, бо органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до статті 3 проекту взагалі не є учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг, а отже, будь-які їхні повноваження відсутні.
До того ж, за словами спеціалістів «Публічного аудиту», із законопроекту прибрали ключові принципи, які гарантували мінімальний захист для споживача з боку держави. Йдеться, зокрема, про:
1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів;
2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій;
3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;
4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей;
5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо;
6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг;
7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
«При таких трендах від уряду – встановлення необґрунтованих захмарних тарифів, вилучення заощаджень людей, абсолютна незацікавленість у розвитку бізнесу в Україні – ми врешті дійдемо до того, що або настане соціальний вибух, або довгий час не припинятиметься інфляція. Це питання вибору суспільства та влади», – резюмує Максим Гольдарб.
