Бійцям львівського спецпідрозділу «Беркут» у Києві не довіряли і вважали їх ненадійними. Відтак, їх не залучали до силових акцій у найбільш гарячих точках. Зрештою, коли львівський Беркут отримав наказ іти на штурм Майдану, хлопці не виконали на той час вже абсолютно незаконний наказ і, розбившись на групи, повернутися додому. Про це в інтерв’ю Гал-інфо розповів працівник львівського «Беркуту» Роман Тимків.
Коли ви виїхали зі Львова до Києва?
Ми почали передислоковуватись 14 січня. Нове місце дислокації було названо санаторії Пуща-Водиця.
Скільки вас було?
Нас було більше як сто осіб. Службу ми несли винятково по охороні громадського порядку, тобто ми стояти або на охороні резиденції у Межигір’ї, або на Банковій біля самої Адміністрації Президента. Кілька днів нас відправляли на варту до Кабміну. На передовій ми не були. (Передова – це барикади на вул. Грушевського). Ми мали вихідні. Наприклад, відстояв вночі, вдень - вихідний. Ходили містом, ходили на Майдан до родичів.
Які у вас були умови?
Там, де ми несли служби, ліжок не було. Спали як могли, брали із собою спальники і вкладались просто на підлозі, але це ще не були аж геть спартанські умови. Нас годували і в санаторії, і на місці варти. Працювали по 12 годин.
Це правда, що за кожен день у Києві вам доплачували?
На цю тему шириться дуже багато чуток. Я чув про суми від 500 доларів за день, а під час заворушень начебто платили тисячу доларів. Якби це було так, то ми би поїхали з Києва заможними людьми… Це не правда. Я не виключаю, що комусь можливо і доплачували, але нам, західним підрозділам, ні копійки.
Я так розумію, що вас не пускали на передову. В тилу з вами ще якісь підрозділи були?
Я не можу вам цього сказати, адже всі були в масках.
Чи правда, що із залоги із західних областей фактично не пускали на передову?
Так, але мені важко говорити за всіх, я можу сказати лише про львівський спецпідрозділ. Хто брав участь у тій бійні після 18 лютого, я не знаю, бо на той момент нас вже там не було.
Ви спілкувалися до цих подій з колегами зі Сходу та Криму? Затримані розказували, що саме вони найагресивніше ставились до вихідців із західних областей і особливо до львів’ян.
Я розумію про що ви. Відомо, що такий стереотип був завжди – схід і захід. Захід – бандерівці, а Схід – більше проросійський. Між нами в колективі такого відмежування не було, бо ще до цих подій, то було одне братство з однією структурою, тому поділу не було.
Чим можна пояснити ту звірячу жорстокість останніх днів. Як дозволено міліції діяти при затриманні.
Заборонено бити по голові, ключицях, в пах та живіт - згідно із Законом України про міліцію. Як можна пояснити таку жорстокість? Я не знаю. Мені складно на це питання відповісти.
Важко потрапити на службу у спецпідрозділ «Беркут»?
У сам «Беркут» треба пройти певний відбір. Є комплекс вправ, комплекс документів, фізична підготовка.
А психологічні тести?
Тести психологічні обов’язкові. Це стереотип, що у спецпідрозділ беруть безголових, яким можна дати команду «фас», і вони її бездумно виконають. Це трохи неправильне уявлення, адже у нас є звичайні люди, які мають вищу освіту, а той дві, але працюють рядовими бійцями. Не усім судилось кар’єрне зростання у спецпідрозділі.
Звідки ви отримували інформацію у Києві?
Інтернет. Усі мають телефони, хтось ноутбуки чи планшети. Ситуацію знали… те, що відбувалося, ми бачили.
Цілеспрямовано вам щось нав’язували? Була якась пропаганда?
Ні. Такого не було. Пропаганди бити, бити і ще раз бити… цього не було.
Тепер сама тільки назва «Беркут» отримало негативне забарвлення Як вийти з цієї ситуації?
Скільки існує «Беркут», стільки існує цей стереотип, що спецпідрозділ створений для того, щоб бити людей. Мовляв, жоден підрозділ не б’є, лише «Беркут». А підрозділ створили для протидії безладу, від того і пішло, що «Беркут» б’є людей. Але ж ми охороняємо громадський порядок, ми проводимо спецоперації щодо вилучення зброї, із роззброєння - це складна і небезпечна робота.
Солдати ВВ, як вони ставилися до цих подій?
Солдатів ВВ було значно більше, як нас. Ми спілкувалися. Те, що витримали вони, що вони пережили… їм можна пробачити, солдати - люди підневільні. Він відслужить свій строк і піде додому. Вони просто виконували наказ стояти. Те, що, потім почали переходити, вони не винні.
Коли у вашому підрозділі настав цей переломний момент?
Коли почалися сутички в урядовому кварталі з боку вул. Інститутської та Шовковичної, коли почалися події на Грушевського. В цій антитерористичній операції ми не брали участі, хоч нас хотіли задіяти. 18 лютого віддали наказ іти на Майдан… Командир зібрав нас, і ми обговорили це питання. Вирішили, що брати участь у тій бійні не будемо. Тому ми повернулися на місце дислокації, залишили техніку, амуніцію, форму, посвідчення, групами поверталися до Львова.
Самовільно?
Фактично так.
А що було у вас з амуніції?
Бронежилет, кийок, шолом та спецзасоби індивідуального захисту. Ще раз наголошую, що зброї нам не видавали. Ми їхали на охорону громадського правопорядку. В таких випадках зброю не отримують і не застосовують.
Беркут співпрацював з так званими «тітушками»?
Щодо «тітушок» то скажу, що підрозділів було багато, і ми були роздислоковані по всьому урядовому кварталі. Я про інших казати не можу, говоритиму про свій підрозділ. Ми бачили людей у спортивній формі. По урядовому кварталі вони не ходили. Були на площі Арсенальній, вул. Грушевського, у Маріїнському парку, там постійно проводи мітинги Партія регіонів. Конкретно ми з цими людьми не спілкувалися і справ не мали.
У вас зброї не було, а ті, хто був на передовій, мали зброю?
У нас зброї не було, а те, що на передовій знаходили патрони від автоматів, мені на це складно відповісти, адже на той момент, коли ми були у Києві, то зброї не було у жодному з підрозділі. У тому числі і ВВ в урядовому кварталі озброєними не були.
Що тепер буде з львівським Беркутом?
Ми вирішили, що повертаємось назад. Ми не знаємо, яка буде наша доля. Ми далі будемо виконувати свої обов’язки - охоронятимемо громадський порядок спільно з Самообороною та активістами. Наш командир виступив на Євромайдані. Якщо буде потрібно, то ми ще раз приймемо присягу українському народу. Злочинних наказів ми не виконуватимемо. Ми зараз залишилися без бази. Чекаємо, коли нас покличуть та поставлять у стрій.
На вашу думку, треба змінити форму для працівників міліції?
Це, звісно, не нам вирішувати, але те, що людям у печінки в’їлась ось ця форма і ця назва, то людей можна зрозуміти.
Психологічно було важко?
Звісно, адже кожен переживав і думав, що буде далі? Як буде, якщо зробиш так, і як тоді далі із цим жити. Ти постійно прокручував різні варіанти. Усе йшло до цієї критичної межі, коли ти мав визначитись - за народ чи проти.
Ваша сім’я отримувала погрози?
Зі мною взагалі специфічна ситуація, адже я засвітився в Інтернеті. З того відео почалися мої негаразди і всі проблеми. Там ситуація була двояка. Так, я вдарив машину ногою по бамперу. Я визнаю це і прошу вибачення, але ж усю розбиту машину списали на мене.
Розкажіть детальніше.
Це сталося 19 січня. Ми стояли на Межигір’ї біля резиденції президента. Ввечері на вул. Грушевського почалися перші сутички. Дали вказівку рухатись на Грушевського. Я був на службовому автомобілі. До мене заскочило троє у масках і сказали: «Ти ведёш колону». Наш підрозділ лишився в Межигір’ї, командира не було.
Вони були у формі «Беркуту».
Так. Мені сказали, і я повів колону з Межигір’я на Київ. Там була дуже велика колона, десь 30 автобусів. Хто там їхав, я не знав. Я тільки потім довідався, що мій підрозділ на Грушевського не відправили.
Тобто ви там опинилися випадково?
Фактично так. Я не орієнтуюсь, яка це була вулиця, але нас почали блокувати та щось кидати… Здається, це були якісь цвяхи. Ми не знали, що це за автомобілі нас блокують. Я пізніше довідався, що то були активісти Автомайдану. Це була стресова ситуація, адже ми не знали, що хочуть ці люди, і чи вони озброєні? Виникла аварійна ситуація. Один автомобіль заблокували. Я в запалі вийшов з авто, адже йшлося і про моє життя, ми могли потрапити в ДТП, і я дійсно вдарив машину по бамперу. Я це не заперечую, але потім я сів і повів колону далі. Хто лишився біля машини і хто її розбив, я не знаю. Я допровадив колону до місця призначення і повернувся до своїх.
Наразі просто нагнітається обстановка. Активісти почали розсилати моїм родичам різну інформацію, називати мене катом українського народу… З цього все і почалося, хоча як таких прямих погроз не було.
Не думали їхати на Майдан?
Наш командир сказав, якщо буде потрібно, то ми поїдемо на Майдан. Ми готові йти за своїм командиром. Я ще раз хочу публічно попросити вибачення за ситуацію із тим автомобілем і за весь наш підрозділ. Ми готові захищати наш народ і відстоювати його інтереси у будь-яких ситуаціях. Дуже прикро, що сталося саме так.
Розмову вела Анна Новик.
Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.
